— Атож, я так і бачу, як ти це пишеш: «Гайдріх мав звичку: замислившись, він здвигав лівою бровою».
Підлабузники Третього райху завжди бачили у високому, білявому, із доволі тонкими рисами обличчя Гайдріху ідеал арійця. Улесливі біографи описували його зазвичай як вродливого чоловіка й чарівливого звабника. Якби вони були чесні або не так засліплені власним захопленням, коли йшлося про нацизм, то, придивившись краще до світлин, помітили б, що Гайдріх не лише не зовсім підходить на роль еталона краси, а ще й має деякі риси обличчя, мало сумісні з вимогами арійської класифікації: товсті губи, звісно, не позбавлені певної чуттєвості, але майже негроїдного типу; довгий горбкуватий ніс, який запросто можна було б назвати гачкуватим, якби його власником був єврей. Додамо сюди великі, доволі відстовбурчені вуха й видовжене обличчя, яке інакше, як кобилячим, і не назвеш, — і ми матимемо результат: людину із зовнішністю, звісно, не потворною, але й доволі далекою від стандартів Ґобіно[8].
Нещодавно вселившись до прекрасного мюнхенського будинку, який дуже сподобався Ліні (зізнаюсь, я врешті-решт купив її книжку, і російська студентка, що виросла в Німеччині, на моє прохання повиписувала найголовніше; я міг би для цього відшукати німкеню, але й так вийшло цілком добре), подружжя Гайдріхів улаштовує бенкет на всю губу. Цього вечора крім Гіммлера має прийти ще один важливий гість: сам Ернст Рем, голова СА. Зовні він скидається на кабана: велетенське черево, здоровенна голова, маленькі запалі очиці, товста шия зі складкою жиру і покалічений у Першу світову ніс, задертий, наче п’ятачок у свині. Рем і поводиться зазвичай, як свиня, хизуючись своїми солдафонськими звичками. Але він стоїть на чолі нерегулярної армії, що налічує понад чотириста тисяч «коричневих сорочок», і, подейкують, на «ти» із самим Гітлером. В очах Гайдріха це все перетворює Рема на особу, що заслуговує на неабияку повагу. І справді, зустріч відбувається тепло й по-товариськи. Усі багато сміються. Після щедрої вечері, приготованої господинею дому, чоловіки висловлюють бажання покурити для кращого травлення. Ліна приносить їм сірники і спускається в підвал по пляшку коньяку. Раптом вона чує вибух. Ліна квапливо повертається нагору й розуміє: прагнучи прислужити високим гостям, у метушні вона переплутала звичайні сірники з новорічними петардами. Усі регочуть. Бракує тільки запису їхнього сміху.
Давній сподвижник Гітлера, член НСДАП від дня її створення, Ґреґор Штрассер, вийшовши з в’язниці 1925 року, заснував газету «Берлінер Арбайтцайтунг»[9], якою сам і керував. Його авторитет і становище, мабуть, пояснюють те, що до нього звертаються з певними проблемами. А тут ось питання, яке не вирішити на рівні місцевого партійного осередку. Зачіпати одного зі старших чинів СС, репутація якого в «чорному ордені» дедалі зростає, 1932 року ризиковано навіть для високопоставлених нацистських функціонерів, тут потрібна обережність. І тому гауляйтер Галле-Мерзебурґ, діставши певну делікатну інформацію від своїх підлеглих, воліє переслати далі старе видання якоїсь музичної енциклопедії, у якій можна прочитати таке: «Бруно Гайдріх, справжнє прізвище Зюсс».
Отже, батько нового протеже Гіммлера — єврей? Ґреґор Штрассер, очевидно, прагнучи довести, що на нього ще потрібно зважати, наказує почати розслідування. Чого він прагнув? Підкласти свиню молодому честолюбцеві? Чи додати нового блиску своїй зорі, що вже тьмяніла на небосхилі заснованої ним націонал-соціалістичної партії? Чи, може, він справді боявся, щоб єврейська зараза не продерлася в саме серце нацистського апарату? Хай там як, а рапорт надіслали в Мюнхен і отримали в секретаріаті Гіммлера.
Голова СС приголомшений. Він уже встиг навихваляти достоїнства молодого новобранця перед фюрером і тепер боїться, чи не втратить довіри сам, якщо звинувачення підтвердяться. Тому дуже уважно стежить за партійним розслідуванням. Підозри щодо батьківської лінії відкидаються доволі швидко: прізвище Зюсс належало другому чоловікові бабці Гайдріха і, таким чином, до нього перейти не могло. До того ж чоловік той, попри своє прізвище, євреєм не був. Натомість під час розслідування з’явилися деякі сумніви в чистоті материнської лінії. Доказів не знайшлося, і Гайдріха офіційно виправдали. Однак Гіммлер усе ж замислюється, чи не краще позбавитися від такого підручного, адже знає, що тепер Гайдріха постійно переслідуватимуть чутки. З іншого боку, молодий Гайдріх своєю діяльністю в СС устиг виявити себе перспективним, ба навіть незамінним працівником. Так і не визначившись, Гіммлер вирішує покластися на мудрість фюрера.
8
Жозеф Артюр де Ґобіно (1816–1882) — французький філософ, автор расової теорії. У праці «Нарис про нерівність людських рас» (1853–1855) висунув теорію, згідно з якою соціальна нерівність між народами пов’язана з їхніми біологічними особливостями або якостями.