Гітлер викликає Гайдріха й довго розмовляє з ним віч-на-віч. Я не знаю, що йому сказав Гайдріх, але результатом зустрічі стало те, що думка про нього в Гітлера склалася. Фюрер казав Гіммлерові: «Цей чоловік надзвичайно здібний і надзвичайно небезпечний. Ми вчинимо велику дурницю, якщо відмовимося від його послуг. Партії потрібні такі люди, як він, а його здібності в майбутньому нам дуже знадобляться. До того ж тепер він довіку буде нам вдячний і сліпо виконуватиме наші накази». Гіммлер дещо стривожений перспективою мати під своїм керівництвом людину, що здатна викликати таке захоплення у фюрера. Однак він погоджується, адже не звик сперечатися зі своїм паном.
Отже, Гайдріх урятувався. Але він знову пережив найбільший кошмар свого дитинства. Який дивний вибрик долі: його, хто всім своїм виглядом утілює чистоту арійської раси, звинувачують у єврейському походженні. Ненависть Гайдріха до проклятого народу зростає. І ще він закарбовує в пам’яті ім’я: Ґреґор Штрассер.
Я не знаю достеменно коли, але схильний гадати, що саме в ті роки він вирішує трохи змінити написання свого імені. Просто прибрати «т» у кінці: Райнгардт стає Райнгардом. Так звучить трохи жорсткіше.
Я написав дурницю. Частково це сталося через мою забудькуватість, а частково через надмірну уяву. Насправді голова англійських спецслужб називав себе тоді не «М», як у «Джеймсі Бонді», а «К» (або ж латиницею — «С»). Так само хотів називатися і Гайдріх. Але хтозна, чи він наслідував англійців, чи, може, це просто пішло від заголовної літери «der Chef», «начальник» по-німецьки.
Натомість, перевіряючи свої джерела, я наштовхнувся на таку ось відвертість. Не знаю, кому це сказав Гайдріх, але ці слова показують, що в нього було чітке розуміння своїх завдань: «У сучасній тоталітарній системі управління принцип державної безпеки не має обмежень, а отже, той, хто цей принцип забезпечує, повинен здобути собі практично безмежні повноваження».
Гайдріху багато в чому можна дорікнути, але слово своє він тримав.
20 квітня 1934 року — знаменний день в історії «чорного ордену»: Ґерінґ передає ґестапо, яке сам і створив, двом есесівським керівникам. Гіммлер і Гайдріх дістають у володіння розкішну будівлю на Принц-Альберт-штрасе в Берліні. Гайдріх вибирає собі кабінет. Облаштовується в ньому. Сідає за стіл. Відразу ж береться до роботи. Кладе перед собою аркуш паперу. Бере ручку. І починає складати списки.
Певна річ, Ґерінґ не просто так полишає керівництво таємною поліцією, що вже тоді була справжнім діамантом у короні нацистського режиму. Це плата, яка має забезпечити йому підтримку Гіммлера проти Рема: дрібний буржуа із СС турбує Ґерінґа значно менше, ніж агітатор-соціаліст із СА. Рему подобається заявляти, що націонал-соціалістична революція ще не закінчилася. Утім, Ґерінґ бачить усе інакше: вони здобули владу, і відтепер їхнє єдине завдання полягає в тому, щоб цю владу втримати. Гайдріх, поза всяким сумнівом, навіть попри те, що Рем — хрещений батько його сина, підпишеться під такими словами.
Берлін гуде, усюди панує атмосфера змовництва. А все через один документ, що ходить містом, — список, надрукований на машинці. Незацікавлені спостерігачі вражені тим, як вільно, без жодної обачності, люди передають цей аркуш паперу із рук до рук у кафе, на очах в офіціантів, про яких усі знають, що вони інформатори на платні в Гайдріха.
Це не більше, не менше як склад імовірного кабінету міністрів. Гітлер у цьому майбутньому уряді лишається канцлером, але Папена й Ґерінґа в списку нема. Натомість у ньому зазначені прізвища Рема та його друзів: Шляйхера[10], Штрассера, Брюнінґа[11].
Гайдріх показує цей список Гітлерові. Тому менше за все на світі подобається, коли його параноїдальні побоювання мають підтвердження, і він просто задихається з люті. Щоправда, фюрера трохи бентежить неоднорідність коаліції: Шляйхер, наприклад, ніколи не був серед друзів Рема, який зневажав його до неможливості. Гайдріх відповідає на це, що генерала фон Шляйхера бачили за розмовою з послом Франції, — ось вам і доказ, що він змовник.
Насправді ж така різнорідність цієї дивної коаліції свідчить головним чином про те, що Гайдріхові слід іще вдосконалити свої знання у сфері внутрішньої політики, адже це саме він склав цей список і розповсюдив його. Гайдріх переважно керувався дуже простим принципом: написав імена ворогів своїх двох начальників, Гіммлера і Ґерінґа, а також імена своїх власних ворогів.
11
Генріх Брюнінґ (1885–1970) — райхсканцлер Веймарської республіки (1930–1932). Був попереджений про Ніч довгих ножів, емігрував до США.