Треба уявити собі карту обох півкуль, а на ній концентричні кола, що розходяться від Німеччини. По обіді 5 листопада 1937 року Гітлер викладає свої плани перед воєначальниками — Бломберґом, Фрічем, Редером, Ґерінґом — і міністром закордонних справ Нойратом. Мета німецької політики, нагадує він (хоча, мені здається, усім це й так зрозуміло), полягає в тому, щоб захистити арійську спільноту, забезпечити їй існування й розвиток у щонайвигідніших умовах. Для цього потрібно вирішити питання «життєвого простору» (горезвісного «Lebensraum»), і саме тут можна починати креслити на карті концентричні кола. Але рухатися будемо не від найменшого до найбільшого кола, щоб за один раз охопити оком загарбницькі зазіхання Райху, а навпаки — від найбільшого до найменшого, щоб краще сфокусуватися на перших жертвах нелюда. Не вважаючи за потрібне якось це обґрунтовувати, Гітлер заявляє, що німці мають право на більший життєвий простір, ніж інші народи. Майбутнє Німеччини цілковито залежить від вирішення цієї проблеми, пов’язаної з потребою розширення свого простору. Де ж узяти цей простір? Ні, не в якихось далеких колоніях у Африці чи Азії, а в самому серці Європи. І ось ми креслимо на Старому континенті коло, у яке потрапляють тільки безпосередні сусіди Німеччини: Франція, Бельгія, Нідерланди, Польща, Чехословаччина, Австрія, Італія і Швейцарія, а також Литва, бо ж не слід забувати про північно-східний шматок тогочасної Німеччини, що простягався від Данциґа до Мемеля й сусідив із балтійськими країнами. Отож Гітлер запитує присутніх: де Німеччина може досягнути найбільшої вигоди з найменшими затратами? Імовірна військова міць і союзницькі зв’язки з Великою Британією змушують вилучити з кола Францію, а разом із нею і Бельгію та Нідерланди, що мають стратегічне значення для французького генерального штабу. Італію Муссоліні, цілком зрозуміло, відкинуто відразу ж. Експансія на схід, у бік Польщі та балтійських країн, може передчасно зачепити чутливі інтереси Радянської Росії. Швейцарію, як завжди, краще поберегти, не так через її нейтралітет, як через ту роль сейфа, яку вона відіграє. Коло таким чином звужується до зони, у яку входять лише дві країни: «Наше першочергове завдання полягає в тому, щоб одночасно захопити Австрію і Чехословаччину й усунути небезпеку атаки з флангу під час будь-якої можливої військової операції проти Заходу». Із цієї фрази очевидно, що, ледве призначивши «першочергове завдання», Гітлер уже замислювався над тим, щоб розширити коло.
Якщо не зважати на Ґерінґа і Редера, нацистів до самих кісток, інших присутніх ледве грець не взяв від таких планів Гітлера, причому в буквальному розумінні слова, адже в Нойрата протягом кількох наступних днів після оголошення цієї блискучої програми сталося кілька серцевих нападів. Що ж до Бломберґа і Фріча (перший — воєнний міністр і головнокомандувач збройних сил, другий — головнокомандувач сухопутних військ), то вони заперечували із запалом, аж ніяк не прийнятним із погляду звичаїв, що панували в Третьому райху. Тоді, 1937 року, стара гвардія ще вірила, що може бути тою силою, на яку диктатор, якого вона так необачно привела до влади, змушений буде зважати.
Військові зовсім не розуміли, хто такий Гітлер, і Бломберґу з Фрічем ще доведеться дорого заплатити, щоб здобути це розуміння.
Минуло небагато часу після цієї бурхливої наради, і на превелике невдоволення Бломберґа, одруженого вдруге на своїй секретарці, несподівано спливло минуле значно молодшої за нього дружини (цілком можливо, що він і сам довідався про це вперше), яка виявилася колишньою повією. Оскільки потрібен був якомога більший розголос, то в міністерстві почали розповсюджуватися світлини з голою дружиною міністра. Бломберґ вчинив мужньо й відмовився розлучатися, але його негайно було відправлено у відставку й усунуто від будь-якої військової діяльності. Він залишився вірним своїй другій дружині аж до смерті, тобто до 1946 року, коли він і помер, очікуючи в Нюрнберзі на судовий процес.
Що ж до Фріча, той став жертвою ще брудніших махінацій, майстерно проведених, як і слід було очікувати, Гайдріхом.
Гайдріх, подібно до Шерлока Холмса, грав на скрипці (щоправда, краще за відомого детектива). І, подібно до Шерлока Холмса, він розслідував злочини. Якщо тільки не зважати на те, що, на відміну від британця, Гайдріх не переймався пошуком правди, він її фабрикував, а це вже зовсім інша річ.
Його завданням було скомпрометувати генерала фон Фріча, головнокомандувача сухопутними військами. Щоб дізнатися про антинацистські погляди Фріча, не потрібно бути головою Служби безпеки — генерал їх ніколи не приховував. 1935 року, під час параду в Саарбрюккені, всі, хто перебував поруч із ним на трибуні, могли почути, як Фріч саркастично відгукувався про СС, партію і кількох її помітних членів. Звісно, вигадати змову, яку буцімто замислив генерал, було б не складно.