Але Гайдріх надає перевагу методу більш принизливому для старого барона. Він знає, наскільки пихатою, наскільки чутливою до питань моралі є прусська аристократія і як вона чваниться своєю доброзвичайністю. Тому, подібно до Бломберґа, Гайдріх вирішує зганьбити Фріча, звинувативши його в аморальності.
На відміну від Бломберґа, Фріч неодружений, і за це Гайдріх і має намір учепитися. У справах такого ґатунку зрозуміло, куди бити, і, щоб склепати досьє, він звертається до спеціальної служби ґестапо, «відділу боротьби з гомосексуалізмом».
І ось які виявляються результати розслідування: один непевний тип, відомий тим, що промишляв шантажем гомосексуалістів, засвідчив, що бачив Фріча в темному провулку неподалік Потсдамського вокзалу, де той мав статеві зносини з таким собі Джо Баварцем. Історія видається неймовірно правдоподібною, якби не одна дрібничка: згаданий у свідченнях Фріч просто має з генералом однакове прізвище. Однак це, на погляд Гайдріха, не має жодного значення. Офіцер кавалерії у відставці, отже, також військовий — це лише сприятиме плутанині, вважає голова СД, до того ж під тиском ґестапо крутій-шантажист готовий упізнати будь-кого.
Гайдріх має уяву (без цього в його ремеслі ніяк), але щоб махінації такого ґатунку успішно працювали, потрібен також перфекціонізм, якого тут якраз і забракло. Однак, попри це, Гайдріху майже вдалося.
В одному з кабінетів імперської канцелярії, за присутності Ґерінґа й Гітлера, відбувається очна ставка Фріча з крутієм-шантажистом, що, як пишуть, мав вигляд цілковитого ідіота. Гордовитий барон не зволив навіть відповісти на висунуті проти нього звинувачення. Але заховатися за почуттям власної гідності — тактика не надто дієва у найвищих сферах Третього райху. Гітлер вимагає від Фріча, щоб той негайно подав у відставку. Досі все розвивається так, як і передбачалося.
Аж тут Фріч несподівано відмовляється. Він хоче постати перед військовим судом. Нараз позиція Гайдріха стає вкрай хиткою. Якщо справу передадуть до військового суду, буде призначено нове попереднє розслідування, яке проводитиме вже не ґестапо, а сама армія. Гітлер вагається. Він не більше ніж Гайдріх хоче чесного й справедливого суду, але фюрер ще трохи побоюється реакції старої гвардії.
За кілька днів ситуація змінюється повністю. Військовим удається не лише дізнатися правду, а й видерти з пазурів ґестапо двох головних свідків, шантажиста й офіцера кавалерії. Гайдріхів план, таким чином, зазнає цілковитого краху, і кар’єра голови СД висить на волосинці: якщо Гітлер дозволить суд, усе махлярство випливе, а це потягне за собою щонайменше звільнення й кінець усім амбіціям. Гайдріх перебуває майже в такому самому становищі, як 1931 року, коли його вигнали з флоту.
Така перспектива його анітрохи не тішить. Холоднокровний убивця просто божеволіє. Шелленберґ, його права рука, пригадував, що одного разу Гайдріх навіть попросив, щоб йому принесли зброю. Голова СД опиняється в безнадійній ситуації.
Але він даремно сумнівався в Гітлері. Фріча врешті-решт звільняють за станом здоров’я. І не потрібно ніякого подання про відставку, ніякого військового суду — так набагато простіше вирішити всі проблеми. У Гайдріха все ж був козир у рукаві: його інтереси збіглися з інтересами Гітлера, який саме вирішив узяти на себе командування армією, а значить, Фріча потрібно було усунути так чи інакше — такою була непорушна фюрерова воля.
5 лютого 1938 року газета «Фелькішер Беобахтер» вийшла із заголовком великими літерами: «Усю владу відтепер зосереджено в руках фюрера».
Гайдріху більше не треба ні про що турбуватися.
Військовий суд зрештою таки відбудеться, але на той час співвідношення сил уже буде зовсім іншим: після аншлюсу всі будуть нетямитися від захвату, армія схилиться перед генієм фюрера й відмовиться роздмухувати проблему. Фріча буде виправдано, шантажиста ліквідовано, і більше про цю справу ніхто не згадає.
Гітлер ніколи не жартував з питаннями моралі. 1935 року, після прийняття Нюрнберзьких расових законів[13], він офіційно заборонив євреям мати статеві зносини з арійками, а арійцям — із єврейками. Карою за порушення була в’язниця.
13
Ідеться про два расистські (в першу чергу антиєврейські) законодавчі акти: Закон про громадянина Райху та Закон про охорону німецької крові і німецької честі, — проголошені з ініціативи Гітлера 15 вересня 1935 року на з’їзді Націонал-соціалістичної партії в Нюрнберзі.