Выбрать главу

Дивовижна річ, але карали тільки чоловіків. Очевидно, такою була воля фюрера, щоб жінки — чи то арійки, чи то єврейки — не були юридично відповідальні.

Гайдріх, святіший за папу римського, не хоче про це навіть чути. Схоже, така нерівноправність між чоловіками й жінками ображає його почуття справедливості (щоправда, лише в тому разі, якщо жінка — єврейка). Тому 1937 року він надсилає кримінальній поліції та ґестапо таємні інструкції, згідно з якими кожен вирок, виголошений німцеві за зв’язок із єврейкою, автоматично тягне за собою арешт партнерки, яку належить потайки відправити до концентраційного табору.

Отже, у тих рідкісних випадках, коли від нацистських керівників вимагалася певна поміркованість, вони не боялися йти проти наказів фюрера. Цікавий факт, якщо пригадати, що після війни вони виправдовували свої злочини тим, що мусили виконувати накази в ім’я військової честі й складеної присяги.

50

Наче вибух бомби — аншлюс! Австрія «вирішує» нарешті «знову приєднатися» до Німеччини. Це перший етап народження Третього райху. Водночас це також хитрий маневр, яким Гітлер скоро має намір скористатися ще раз: завоювати країну без жодного пострілу.

Новина ця в Європі наробила чимало шуму. Полковник Моравець, що перебуває в Лондоні, цілком логічно прагне якомога швидше повернутися до Праги, але рейсів, які б йому підходили, немає. Все ж йому вдається вилетіти до Франції. Опинившись на мисі Аґ, Моравець вирішує решту дороги подолати на потязі. Залізниця — це, звісно, чудово, але тут є одна невеличка проблема. Щоб із Франції дістатися до Праги, потрібно перетнути… Німеччину.

Неймовірно, але Моравець вирішує ризикнути.

Таким чином, маємо унікальну ситуацію: 13 березня 1938 року голова чехословацьких спецслужб протягом кількох годин їде потягом через нацистську Німеччину.

Я намагаюся уявити собі цю подорож. Природно, що Моравець, зі свого боку, прагне привертати якомога менше уваги. Звісно, він спілкується німецькою, але я не впевнений, що його акцент не викликає підозр. Утім, Німеччина ще не перебуває в стані війни, а німці, хоч і розтривожені промовами Гітлера про світове єврейство та внутрішніх ворогів, ще не настільки підозріливі, якими стануть згодом. І все ж обережний Моравець, коли купляє квиток, мабуть, обирає того касира, який видається йому або найприязнішим, або найдурнішим.

Я гадаю, що, зайшовши у вагон, він шукає порожнє купе, де сідає:

1) або біля вікна — тоді він зможе повернутися спиною до можливих супутників і, вдавши, ніби милується краєвидами за вікном, позбавить їх бажання починати розмову і водночас стежитиме за тим, що діється в купе, завдяки відображенню у склі;

2) або біля дверей, щоб мати змогу спостерігати за коридором.

Припустімо, що він сів біля дверей.

Свідомий своєї важливості й, можливо, дещо гордий нею, Моравець, мені здається, думає про те, що ґестапо не пошкодувало б нагороди, якби дізналося, кого перевозила німецька залізниця того дня.

Кожен рух у вагоні змушує його нервуватися.

Кожна зупинка потяга.

Час від часу заходять люди й підсідають у купе до Моравця, і скоро вагон наповнюється підозрілими особами. Звісно, там є й бідняки, і люди, що подорожують родинами, — щодо них непокоїтися особливо не варто, але є й добре вдягнуті чоловіки.

Коридором пройдеться чоловік без капелюха, і Моравець замислюється над цією деталлю. Він згадує своє стажування в СРСР, коли йому довелося почути, що там, у Радянському Союзі, чоловік у капелюсі — це точно або іноземець, або працівник НКВД. У такому разі, ким у Німеччині може бути чоловік без капелюха?

Я думаю, Моравець робить багато пересадок, не одну годину чекає на потяги, просиджуючи на вокзалах, а це додаткове напруження. Він чує, як продавці газет, наче на аукціоні, істерично й переможно вигукують заголовки свіжих новин. Моравець, певна річ, мусив кілька разів повторювати маневр із залізничними касами, бодай якомога довше приховувати, куди насправді прямує.

Зрештою він прибуває на митницю. Гадаю, документи Моравець мав фальшиві, але яка національність у них зазначена, я не знаю. Хоча напевне тут нічого сказати не можна, адже в Лондоні він був із місією, узгодженою з англійською владою. А перед поїздкою до столиці Великої Британії на кілька днів затримався в балтійських країнах, де, мабуть, зустрічався з колегами. Таким чином, він не потребував прикриття і, можливо, не забезпечив собі жодного.

Можливо, Моравця, документи якого були в цілковитому порядку, пропустили без будь-яких запитань. Однак, навіть у такому разі, час для чеха мусив зупинитися на кілька тих особливих секунд, протягом яких прикордонник пильно вивчав його паспорт.