Разом з Аурелією я повернувся до храму, коли він був відчинений, і ми спустилися до крипти.
У крипті було все.
Там досі збереглися жахливо свіжі сліди трагедії, що завершилася в цьому підземеллі понад шістдесят років тому: внутрішній бік віконця, яке я бачив зовні, виритий тунель завдовжки кілька метрів, видовбини від куль на стінах і склепінчастій стелі, двоє невеличких дерев’яних дверцят. Були тут і обличчя десантників на фотографіях посеред тексту, написаного чеською й англійською, було й ім’я зрадника, були плащ на вішаку, портфель і велосипед, було оголошення про розшук, був і пістолет-кулемет «стен», той, що відмовив у найневідповіднішу мить; там були спомини про жінок і жаль за необачними вчинками, там був Лондон, була Франція, були легіонери, був уряд у вигнанні, було селище, що звалось Лідіце, був молодий дозорець на прізвище Вальчік, був трамвай, який їхав повз також у найневдаліший момент, була посмертна маска, була винагорода в десять мільйонів крон тому чи тій, хто їх викаже, були ампули з ціанистим калієм, були гранати й були ті, хто ці гранати кидав, були радіопередавачі й зашифровані послання, був вивих кісточки, був пеніцилін, який діставали тоді тільки в Англії, там було ціле місто під владою того, кого називали «катом», були прапори зі свастикою та відзнаки з черепами, були німецькі шпигуни, що працювали на Англію, був чорний «мерседес» із пошматованою шиною, був шофер, був Різник, були високопосадовці, що зібралися довкола труни, були поліціянти, що схилилися над трупами, була жахлива каральна операція, були велич і безум, слабкість і зрада, відвага і страх, надія і смуток, там були всі людські пристрасті, зібрані на кількох квадратних метрах, була війна і була смерть, були євреї, ув’язнені в концтаборах, були винищені родини, принесені в жертву солдати, були помста і політичний розрахунок, була людина, яка, окрім усього іншого, грала на скрипці та вправлялась у фехтуванні, був слюсар, що ніколи не брався до свого ремесла, там був дух Опору, який навіки закарбувався на цих стінах, там були сліди боротьби між силами життя і силами смерті, там були Богемія, Моравія і Словаччина, там, у цих кількох каменях, була вся історія людства.
А зовні було сімсот есесівців.
Поклацавши по клавіатурі, я дізнався з інтернету, що є фільм, який називається «Змова», із Кеннетом Браною в ролі Гайдріха. П’ять євро, вартість пересилання враховано — і я кваплюся замовити DVD, який мені доставили за три дні.
У фільмі йдеться про Ванзейську конференцію, що відбулася 20 січня 1942 року і де Гайдріх за допомогою Айхмана[1] за кілька годин виклав варіанти дій щодо «остаточного вирішення єврейського питання». На той час у Польщі й Радянському Союзі вже почалися масові страти; їх доручали каральним групам СС, айнзацгрупам, які задовольнялися тим, що зганяли своїх жертв сотнями, а то навіть і тисячами, найчастіше в поле чи в ліс і розстрілювали всіх із кулемета. Проблема методу полягала в тому, що це було жорстоке випробування для нервів катів і бойового духу військ, навіть таких загартованих, як СД і ґестапо (сам Гіммлер одного разу мало не знепритомнів на одній із таких масових страт). Згодом СС узяло за звичку знищувати своїх жертв, заганяючи до вантажівок-фургонів, де люди задихалися від вихлопних газів, виведених усередину через шланг, але загалом технологія вбивств лишалася доволі примітивною. Після Ванзейської конференції Гайдріх разом зі своїм вірним Айхманом перетворив винищення євреїв на широкомасштабний проект із матеріально-технічною, суспільною й економічною базою.
Кеннет Брана грає доволі майстерно: акторові вдалося поєднати у своєму персонажі привітність і люб’язність із властолюбством і пихою, через що Гайдріх у його виконанні постає бентежливою фігурою. Утім, я не знайшов у книжках жодного свідчення того, що справжній Гайдріх за будь-яких обставин виявляв люб’язність, чи то щиру, чи то удавану. Водночас один коротенький епізод фільму чудово розкриває героя Брани в його психологічному та історичному масштабі. Двоє учасників конференції тихо перемовляються між собою. Один говорить іншому, що чув, буцімто сам Гайдріх за походженням єврей, і питає, чи може таке бути, що ці плітки правдиві. Інший єхидно йому відповідає: «Чому б тобі не поцікавитися в нього самого?» Той, хто запитував, полотніє від самої думки про це. І справді, упертий поговір, нібито його батько — єврей, довго переслідував Гайдріха, отруївши йому молодість. Видається, що підстав для таких чуток не було, але, правду кажучи, хіба Гайдріх як голова спецслужб нацистської партії та СС не міг запросто знищити всі підозріливі подробиці свого родоводу?
1
Адольф Айхман (1906–1962) — офіцер ґестапо, який відповідав за «остаточне вирішення єврейського питання». (Тут і далі прим. ред., якщо не зазначено інше.)