Райнгардт, занімівши з подиву, витріщає очі й обертається до батька. Той по кількох тривалих секундах ледве чутно вимовляє лише одну фразу: «Це неможливо». Надворі 9 листопада 1918 року.
Я не знаю, чому батько Райнгардта, Бруно Гайдріх, став антисемітом. Натомість я знаю, що його вважали неабияким жартівником. Він, схоже, був веселуном, душею компанії. Крім того, як казали люди, жарти його були аж занадто смішні, як для неєврея. Принаймні цей аргумент не можна застосувати проти його сина, який ніколи не відзначався добрим почуттям гумору.
Війну програно, відтепер у країні панує хаос, дедалі частіше лунає, що євреї та комуністи ведуть її до загибелі. Юний Гайдріх, як і всі, помалу занурюється в політичну боротьбу. Він вступає до добровольчих загонів «фрайкор», які прагнули замінити собою армію, воюючи з усіма, хто лівіший за крайніх правих.
Утім, ці парамілітарні організації, що мали на меті боротьбу з більшовизмом, офіційно визнав уряд соціал-демократів. Мій батько сказав би: нічого дивного, адже соціалісти завжди були зрадники.
Це їхня друга натура: домовлятися з ворогами. Завжди можна навести купу прикладів. Якщо казати конкретно про цей випадок, то хіба не соціаліст придушив повстання спартакістів і дозволив убивство Рози Люксембург[4]? Руками фрайкорівців.
Я міг би розповісти більше подробиць про вступ Гайдріха до «фрайкору», але мені це не видається потрібним. Досить знати, що, приєднавшись до них, він став членом «військ технічної допомоги», призначених для протидії захопленню заводів і забезпечення належного функціонування комунальних служб у разі загального страйку. Яке тонке відчуття держави в такому юному віці!
Позитивом правдивих історій є те, що нема потреби перейматися ефектом реальності. Немає потреби виводити юного Гайдріха на сцену в цей період його життя. У 1919–1922 роках він далі живе в Галле (Галле-на-Заале, я перевірив) зі своїми батьками. Фрайкорівські загони на той час виникають практично скрізь. Один із них походить від славнозвісної білої Морської бригади корветен-капітана Ергардта. Цей загін мав емблему — свастику, а їхня бойова пісня називалася «Hakenkreuz am Stahlhelm» («Свастика на сталевому шоломі»). Як на мене, це передає тогочасні настрої краще за будь-який довгий опис.
Отож у Німеччині криза й безробіття, настали тяжкі часи. У дитинстві Гайдріх хотів стати хіміком, батьки мріяли побачити його музикантом. Але під час кризи надійним прихистком стає армія. Зачарований подвигами легендарного адмірала Люкнера, друга сім’ї, який сам себе назвав морським чортом і написав однойменну книжку, що здобула йому славу, Гайдріх іде у флот. Одного дня 1922 року, зранку, на порозі офіцерського училища в Кілі з’являється високий білявий юнак зі скрипкою в чорному футлярі — батьковим подарунком.
«Берлін» — німецький крейсер, де старшим помічником служить капітан-лейтенант Вільгельм Канаріс, герой попередньої війни, колишній таємний агент і майбутній голова служби контррозвідки вермахту. Його дружина, скрипалька, щонеділі влаштовує вдома музичні вечори. Стається так, що в її струнному квартеті звільняється місце. Молодого Гайдріха, який служить на «Берліні», запрошують долучитися. Мабуть, грає він добре, і господарі, на відміну від однокашників, цінують його товариство. Він стає завсіднім гостем музичних вечорів фрау Канаріс, під час яких слухає історії свого начальника, і вони не лишають його байдужим. «Шпигунство!» — повторює Гайдріх подумки. І, мабуть, мріє.
Гайдріх — бравий офіцер німецького Військово-морського флоту. На різноманітних змаганнях він показує себе вправним фехтувальником і здобуває репутацію небезпечного бретера; однокашники поважають його, хоча й не люблять.
Того року в Дрездені організовують турнір для німецьких офіцерів. Гайдріх бере участь у змаганнях шаблістів. Шабля — найжорстокіша фехтувальна зброя — його спеціалізація. На відміну від рапіри, яка придатна, тільки щоб колоти, шаблею можна і колоти, і рубати, її удари, немов удари канчука, значно сильніші й болючіші, а бої шаблістів значно видовищніші. Це все чудово пасує молодому Райнгардтові. Однак того дня суперник насів на нього в першому ж поєдинку. Хто це був? Усі мої пошуки не дали жодного результату. Мені він видається шульгою, швидким, спритним, смаглявим — можливо, таки не чистокровним євреєм, це було б уже занадто, але хоча б на чверть. Цей боєць має холодну голову, вміє ухилятися, уникати сутички, раз по раз вдаватися до обманних рухів корпусом, які одночасно є невеличкими провокаціями. Утім, Гайдріх — безсумнівний фаворит. Через це він нервується дедалі більше, його випади не досягають мети і влучають у повітря. І все ж йому вдається-таки зрівнятися з суперником за очками. І ось останній удар, нерви напнуті до межі — і Гайдріх потрапляє в пастку: не розрахувавши сили, відчайдушно кидається в атаку й дістає зустрічне туше в голову. Він чує, як із дзенькотом клинок суперника вдаряється об його маску. Гайдріх вибуває в першому ж турі. Розлючений, він ламає свою шаблю об підлогу й дістає за це зауваження від суддів.
4
Після завершення Першої світової війни та зречення кайзера Вільгельма II в Німеччині почалася Листопадова революція й до влади прийшли соціал-демократи. Група «Союз Спартака», організована Розою Люксембург і перейнята ідеєю світової пролетарської революції, разом із комуністами й незалежними соціал-демократами намагалася встановити в Німеччині радянську республіку та провела в січні 1919 року кілька загальних страйків (повстання спартакістів). Повстання жорстоко придушили загони «фрайкор» під керівництвом райхміністра оборони соціал-демократа Густава Носке. Розу Люксембург заарештували й дорогою до в’язниці вбили пострілом у скроню. Листопадова революція завершилась проголошенням парламентської Веймарської республіки.