- уНічого не буде!,- віддаючи назад прошеніє, од-казав він; навіть не глядя на Чіпку.
- Як? - здивувався той.
- Так… документів нема!
- Та нам же громада цю землю одсудила…
- То що, що громада?..
- А в його хіба є? - запитав Чіпка про свого супротивника.
Секретар глянув, як п'ятака дав, і знов шморгнув носом.
- Підожди,- сказав він Чіпці, ідучи в хату. Жде Чіпка годину, жде дві, жде уже й три… Бачить він: люди то приходять, то виходять з суду, а його все не кличуть… Бере його нетерплячка; нудиться він… Коли це - виходить сторож:
- Іди до секретаря! - сказав і повів Чіпку аж через три хати, де сиділо багато судовиків: одні за ділом, другі без діла.
- О-о! вже повів… чує муха, де струпі - сміялися. вони услід Чіпці.
Чіпка увійшов у невеличку хатку, де. сидів секретар, обложений кругом ділами..Сторож вийшов 1 прихилив двері. Остався Чіпка з секретарем віч-на-віч.
- Ага! - глянувши на Чіпку, сказав секретар, та й знову вп'яв очі у діло. Чіпка стояв у порога; мовчав.
- То тобі Порох просьбу писав? - не дивлячись у вічі, спитав знову секретар, нахилившись над ділом і щось черконувши пером.
- Порох.
Мовчанка. Чіпці аж важко стало…
- А що дав?
- Нічого недав. Секретар"неймовірно глянув на Чіпку.
- Знаєш що?..- почав він - і запнувся.- Як- п'ятдесят рублів, то й діло можна поправити…
- Х-хе!..- хекнув Чіпка, не то усміхаючись, не то дивуючись.
- Чого ти хекаєш? Чіпка мовчав.
- А де ж та правда, коли так?! -уголос подумав він. -- -. •.-.,.•.-..-…,… „дц,_,,__
Секретар зміряв його з голови д(ГнІг своїм мишачим поглядом, котрий, здавалось, казав: "Ой, який же ти молодий та зелений! • Чіпка глянув на секретаря: очима вони стрілись. Мишачий погляд не видержав палкого та гострого і в 'однЗПіпіта'перебііна діло.
Знову мовчанка.
- Ну, чого ж ти стоїш?.. І мене не держи, і себе…
- Рука б мені одсохла от по сю!..- скрикнув Чіпка, показуючи на лікоть правої руки, та й повернув з хати, не доказавши.
- Ов-ва'!.- гукнув секретар услід йому.- Гарячий який… Гляди лиш, щоб не опікся! - докінчив він, йдучи за Чіпкою.
Судовики спершу витріщились на секретаря; потім провели очі на Чіпку.
Чіпка гордо й швидко йшов через хату. Він бачив, як усміхались судовики, переглядаючись між собою і показуючи очима на секретаря.
- Сутяжище! - бовкнув Чіпка вголос, вийшовши надвір. Кров прилила йому в голову;. серце затіпа- лось; на виду зблід, а очі світили, яв у вовка. Люди, глядя на його, розступалися, давали йому дорогу… Він потяг напрямки до Пороха.
- А що? - зустрів його Порох. Чіпка ще хижіше засвітив очима.
- Проклятий!.. каторжний!.. недаром його у три погибелі скрутило…
- Як саме?
- Хоче п'ятдесят карбованців… За мою землю п'ятдесят карбованців!!. Х-хе!!! І кари на вас немає,
- Отак воно завжди. Ти думаєш, як воно робиться?..- підогріває Порох.- Не підмажеш - не до" їдеш… Суха ложкаротере… ка-хи.. ка-хи!.. Бач, як дере в горлі… Хоч'%ПТро"г6чйти…
- А горілка є? - якось понуро спитав Чіпка.
- Кий біс, хоч би капелька… порожня пляшка.-Бач! - і Порох показав над вікном порожню пляшку,
Чіпка мовчки витяг з кишені карбованця, кинув на стіл, а сам заходив з кутка в куток по хаті - хмурий, як ніч, німий, як домовина.
Порох обома руками схопив карбованця - та шморг з хати! Незабаром вернувся з веселим поглядом і веселою усмішкою на виду, а у руках - з повною пляшкою, солоною рибою-талавиркою й невеличкою паляницею…
- Не журись! - сказав він Чіпці;-повна пляшка… Вип'ємо! - підсолодивши голос і на Чіпку глядя, каже він.- Добре, що чортяка виніс кудись Гальку.." Вип'ємо! га?..
Чіпка мовчав.
- Будьмо здоровії - обернувся до його Порох І перехилив в рот чарку горілки.
- На здоров'я…
- А нашим ворогам на пропасты - додав Порох, підносячи Чіпці повну чарку. Чіпка випив і собі.
- Що, посолодшало?
- Кий біс!
- Випий ще - посолодшає… Підносить Чіпці чарку… Той простяг був уже руку, щоб узяти, та Порох вилив собі чарку в рот.
- А що, правда, гірко?! - сказав він, жартуючи.-Ну, на, на - підсолоди… Чіпка,.вилив і другу чарку… Посоловіло в віччюї вдарило в голову… Віїг заходив по хаті; розпустив язик; дав волю серцю-став батькувати, лаятись… Порох, заїдаючи талавиркою, підогрівав словами…
Випили ще, ще… Очі в Чіпки налилися кров'ю, у чоловічках засвітили огні… Коло серця - немає ні міри, ні ваги тому, що там дієтьсяі.. Горілка змішалася З страшною злістю - і запалила серце… Аж знемігся Чіпка. Сів на триніжку коло столу, схилив на руки голову - засндв…
Порох ще довго солонцював талавиркою, обсмоктував кожну кісточку, кожен шматочок та випивав по повній… аж поки не стало ні риби ні паляниці, а горілка-тільки на денці… Тоді він устав, заховав у грубу пляшку, на прощання нахильці випив й останню горілку - і став ходити по хаті… Довго він ходив коло Чіпки, прихилявся, прислухався, торкав його, будив… Чіпка спить. Тоді Порох-тихенько просунув руку до Чіпки ві(ищеню,витяі_кисет з тютюном та грішми \. радіючи, мерщій вибіг навспйнячках із-хаїздтп-•- $
Чіпка проспав до обідньої пори. Прокинувся, підвівся… У голові - дурман, у грудях - згага… Давай він пригадувати… Перше всього спала йому на думку зігнута у три погибелі постать Чижика - гнучка, холодна, як гадюка… Чіпка махнув рукою, найшов шапку, надів на голову, вийшов з хати. Надворі ходив з люлькою в зубах п'яненький Порох і усміхався.
- Прощайте!
- Куди?
- Додому.
- Щасливо…
Поніс Чіпка у Піски задурманену голову, ще дужче помучене серце… Тепер уже не жевріла в душі надія, не піднімала вгору його духу, не гнала вперед, як у город. Одна неправда та утрата - утрата всього най-милішого, найлюбішого - пекла його серце… Він ішов, ледве здіймаючи ноги.
Надвечір доволікся до москалевого хутора, до своєї землі… Його обдало холодом, потім обсипало жаром… Порівнявшись з хутором, він спинився… "Не чуть… нема… все пропало!.. Ще вчора бачив… ще вчора… Мабуть, і вона зна… Карай же вас смерть нагла, прокляті!.." Він придав ходи в ноги.
Поминув свою землю, навіть не глянув на неї… Далі та далі… Уже сонце зовсім сіло. Уже смеркло, як дійшов він до Пісок. З неба блищали ясні зорі; по селу, то там, то там світилось у невеличкі віконця світло;; а в Гальчинім шинку топилось у печі,- здавалось, горіла хата зсередини… Ось і його двір. Кругом тихо; у хаті темно, не світиться…
"Мабуть, мати спить,- подумав він.- Нехай спить!.."
І повернув до шинку.
- Сип горілки, Галької - гукнув на жидівку.
- Сцо це воно буде?!-усміхнулась жидівка, Чіпку глядя.
Він прямо побрався за стіл, на покуття.
- Не питай… давай швидше!
- Не крици, не злякалася… Дивись… скільки хоц?
- Та сип, що хоч, гаспедське кодло!
- Ці ти не здурів, бува?.. Ну?.. Сип… Давай попе- реду гросії
Чіпка полапав в кишені: ні кисета".ні грошей… Він скинув свиту: 1
- На! та давай швидше! - і швиргонув через сгіл свиту.
- Сцо мені з твоєї свитки?.. Вона мені непотрібна… Один з чоловіків, що сиділи в шинку та мовчки дивилися, що це робиться з Чіпкою, підвівся з лави, підняв з долу свиту, стряхнув, повернув у руках на всі боки.
- Сип, Галько! - каже.- Я за свиту карбованця ложу…
- Сцо ти карбованця? - закричала жидівка, вириваючи з рук свиту.-Цого ти місаєся не в своє ділої Вона твоя?.. Він заставля…
- Так чого ж ти єрепенишся? Каже парубок} сип! Ну й сип…
- Сип… сип,- запорощала жидівка.- Скілько з сипати?
- Та давай, щоб тобі дихати не дало, проклята душа… Сип! - гуконув Чіпка на всю хату і ударив кулаком по столу - аж вікна здвигнули.
- Ну, цетвертину усиплю…
Жидівка мотнулась з свитою у другу кімнату, кинула на бебехи свитку, а сама вернулась з четверти- ною горілки, поставила її перед Чіпкою та й знову пішла до себе. Вона була сердита, що так дорого досталася їй свита.