"Ні, не продам! хай краще зогниє на моїх очах… а не продам!" - думав він.
На той час Лушня з жидом напрямились у хату. Чіпка вискочив на поріг, та - як одрубав - грізно промовив:
- Нащо ви його ведете сюди? Хліба я не продам! Усі здивувалися, аж поторопіли.
- То коли не продаси,- зґвалтував жид: - насцо з було мене водити? Мені ніколи, в мене сце он скільки діла, а вони водять!.. - та й побіг з двору.
Чіпка заховався знову у хату; Лушня й Пацюк, похнюпивши голови, за ним увійшли.
- Чи ти не здурів, Чіпко? - трохи перегодя, питає Лушня.- Такого дорогого купця та відіслати… Кому ж ти хліб збудеш?
- Я сказав, що не продаю!
- А що ж? Хіба краще, як він у тебе зогниє?.. Га?.. Лежить собака на сіні…
Чіпка грізно зиркнув на його… Лушня затих. На той час у хату вскочив Матня.
- - Га-га, братця! Є! гуляй! - кричав він, держача обома руками пляшку з горілкою.
- Де ти запопав? - зрадів Пацюк.
- Знайшов, братця!
- Де?
- У шинку…
- Як же ти?
- А так…- Матня показав руками, як він схопив пляшку.
Розмова повернула на інший шлях.
- Та як же ти - чи украв, чи одняв? - допитувався Пацюк.
- Не питай - як, а питай - чи добраї - каже Матня, частуючи Пацюка.
Той похвалив. Матня до Чіпки.
- Ось на, братіку, покуштуй! Ось - на! Сказано: губи злипаються, така добра!
Чіпка випив. Випив і Лушня. Горілка розв'язала язики - почались кази та перекази…
Лушня знову пристає до Чіпки: чом та й чом хліва не продає?
- Не продам я жидові,-• одказує Чіпка.
- Та кому ж ти продаси його?
- Нікому!
- А шкода! Зогниє - так ні за цапову душу… й: . чарки горілки не вип'ємо! Продай, кажу. Продай, брате! Ти знаєш, як загуляємо?
- Не хочеться, братця! Коли б ти знав, Тимофію, як не хочеться!..- верзе Чіпка вже напідпитку.
- А нащо ж воно?.. Одно ж - зогниє!.. І
- Ну, так стійте: піду завтра до Грицька… Коли йому не продам, то хоч так віддам…
- Тю-тю! То ти краще мені так віддай,- каже Лушня.- Я знаю, як поверну. А Грицько - що? Звіс-но - багатир: візьме собі, поживе й спасибі не скаже…
- Другому нікому не продам… не годиться! Далеко за північ товариство підбивало Чіпку кому продати хліб - то продати, а даром Грицькові не давати. Чіпка не згоджувався.
- Яз ним товаришував; я з ним ще малими хлопцями укупі овець пасли… Хай йому на нове хазяйство.
Нехай хоч він чесно поживе мою працю, коли так судилося!
XVII
На другий день, рано-вранці, Чіпка пішов до Грицька. Нова хата, біла, чепурна, привітно виглядала з-за обголених лихою осінньою негодою груш та рядка прутнястих верб. Двір був просторий, чистий, оплетений; ззаду, на току, стояли ожереди соломи; з лівого боку чорніли грядки та невеличкий молодий вишник; з правого - хлівець, загорода та погріб. Коло воріт, над перелазом, білів новою цямриною колодязь, виглядав на шлях новим високим журавлем… Чіпка уступив у двір. Велика, чорна, кудлата собака кинулась на його з-під загороди. Чіпка подався назад до ліси, став випручувати хворостину. На собачу брехню вибігла з хати молода, як дівчина, молодиця - низенька, чепурненька, та й почала гукати на собаку. Собака одбіг на вгород та скавучав. Чіпка підійшов до молодиці, привітався.
- Добридень!
- Здорові були.
- Що, Грицько дома?..
- Ні, нема…
- А де ж?
- У пивниці.
- І давно там став?
- Ні, недавно… На тім, бачся, тижні… Ні, аж на третім… приїхав жид та й найняв.
- А коли він дома буває?
- У п'ятницю на ніч завжди буває… А це щось за знак - учора не було. Сьогодні повинен бути. А він вам нащо?
- Та треба… Хочу йому хліб продати.
- Не знаю,- каже вона, задумавшись.- Надійдіть трохи пізніше, туди к обіду може, він звернеться…
- Добре… Прощавайте!
- Ідіть здорові.
Чіпка пішов шляхом додому; молодиця - в хату.
Грицька справді не було дома. Восени, упоравшись з хлібом, він порадився з Христею та й став до пивниці. Оже тепер уже він робив без того запалу, з яким кидався до діла торік. Він тепер уже свого доскочив. у\ Чого ж йому з шкури вилазити. А коли жид дає доб- ауру плату, то щоб сидячого татари не взяли та на печіу-не лежать,- чому той тиждень і не проробити, повагом та роздумуючи та розглядаючи на ві боки?!
Не минуло й години, як Чіпка пішов, Грицько приїхав.
- Чому це тебе учора на ніч не було? - стріла -його Христя.
- Та тут таке трапилось: не мені б казати, не тобі слухати! - одмовля Грицько.
- Що ж там таке? лихе що?
- Та щоб дуже лихе - то, дяка богові, ні!.. Та й доброго мало… - Та що ж там справді таке? пристає злякана Христя.
Кажи швидшеї
- Жида Оврама обікрадено… То це нас держали аж до сьогодні.
- Я думала, що там?!! Хто ж його обікрав?
- Бог його знає… Якісь, каже, замурдовані люди… Понадівали машкари, пов'язали гаразденько всіх та й забрали, що знайшли.
- Що ж воно за люди?
- Він одгадує на москалів, бо по-московській балакали… А шкода, коли хоч, Оврама!
- От, велика шкода - жида! Однак з нас надрав…
- Ні, Христе: жид жидові не рівня. Другий жид, то таки насправжки жидюга, а Оврам, я тобі скажу, добрий чоловік, хоч і жид… Нічого бога-гнівити: він тобі й запоможе, коли там подушне, нужда яка… Звісно, своє візьме - не грошима, так роботою… І тепер у його на пивниці трохи не всі - за одробіток… Добрий жид. Усі його тамтешні люди шкодують…
- Усі вони добрі, як сплять: а тільки розплющить очі, то так і норовить, як би у тебе що видурити, як би тебе так заборсати, щоб з його лап не вирвався-Дасть карбованця, двох, а одроби йому на десять. Всі вони одним миром мазані! Бач! А я тобі й забула хвалитись: до тебе Чіпка приходив. - - Який Чіпка?
- А той… що, як навіжений, ганяє по селу…
- Ага!.. Чого ж це?
- Та каже: чи не купив би ти хліба?
- Якого хліба? - пита, роздумуючись, Грицько.
- Не знаю. Каже - хліб продати… А я стою собі га думаю: який це він хліб продає, й навіщо тобі хліб купувати, коли, спасибі богу, й свій ще потроху тягнеться…
- Що ж ти йому одказала?
- Що ж я йому одказала? Сказала, щоб зайшов пізніше, як ти дома будеш..;
- Ну, а він тобі - що?
- Каже: зайду - та й пішов з двору.
- Гм,- мугикнув Грицько.- От, дивіться, коли не здурів парубок… З кругу спився!
Розмова про Чіпку на цім обірвалася. Грицько став розпитувати, чи все гаразд в господі, що робила Христя, чи здужала, чи ні?.. Христя одказувала і собі розпитувала Грицька: що їм казали, про віщо розпитували, як задержали? Перегодя трохи, Христя питає чоловіка:
- Чи не час уже обідати? Ти з дороги - виморився, виголодався… пообідаєш, спочинеш…
- Та таки й справді виголодався. Хліба не стало, випросив був краєць у чоловіка та перехопив трохи… А тепер - немовби й теє…
Собача брехня перервала їх річ. Христя глянула у вікно.
- От і Чіпка йде… Грицько собі глянув.
- Та й обірваний та обшматований який, господи!
- Може б, сказати, що тебе нема дома, поки пообідаємо? - дивлячись на Грицька, питає Христя.
- Ні, хай… чоловікові втретє не забиватись… Ти знаєш, ми з ним колись товаришували, як ще удвох вівці пасли. Чудний трохи… а добрий був друзяка… А тепер - глянь: що з ним сталося?!
Чіпка скрипнув дверима, увійшов у сіни; собака аж за одвірки гризе, так валує. Христя одчинила хатні двері.
- Та й собака ж у вас! - обізвавсь до неї Чіпка.- З порожніми руками не сікайся!.. Здорові були!