Ось настали й святки. Радіють люди, що діждали, гостюють, гуляють то дома, то в шинку. А Чіпка з товариством і не вилазять з його, людей закликають, частують… Чоловіки - нігде правди діти - таки ла-сенькі на дурницю випити, то й раді такому случаю - п'ють та вихваляють добрих молодців… Дехто й з молодиць, цікавих подивитись на зборище та ігрище, та ще де співи та танці, завернув туди… А жид, як знав, десь і музику видрав… Музика ріже-тне; п'яні чоловіки трохи на головах не ходять та вибивають гоцака коло молодиць; а ті й собі - дивляться-дивляться, то це одну й візьме нетерпляча - і пішла дрібненько бічком, бічком, немов пливе по воді; а яка з п'яніших схопиться за запаску, підніме її трохи та - гай-гай по хаті, як шуліка за курчатами… Сміх, регіт, крик… А Чіпка знай до жида: давай те! подавай друге! неси третє! Лушня у танцях, як не перерветься, музику перетанцьовує; Пацюк на язиці, як на балалайці, вибиває; один тільки Матня, роздутий, червоний, як жар,] з сонними, п'яними очима, сидить у кутку, куняє: оце прокинеться, вип'є, зареве, як бугай, на всю хату та й знову притихне - куняє…
Гульня розвернулася на всі боки. Забули про свято, забули про бога, забули про домівку. З ранку до вечора, з вечора до ранку одно п'ють та гуляють. Жінки, не бачивши третій день чоловіків у вічі, підняли такий галас, немов на село найшла кара божа або пожежа половину села виполонила.
- Оце напасть господня! оце лихо несподіване - желіпали вони.- Такого ще зроду-віку ніколи не було!.. Бог дав свято - в церков піти, богу помолитись, а він у шинку молитвує! Бог дав свято, щоб дома з дітьми та з жінкою любо-тихо провести, а він у шинку з п'яницями та волоцюгами гуляє! Треба хоч до батюшки піти, щоб яку покуту наложив на розп'яницю з п'яниць.
Деякі таки знялись, пішли - не до батюшки, а до матушки жалітися. Матушка, почастувала їх горілкою і обіцяла розказати, як устане, батюшці. Молодиці ' вернулись додому, а чоловіків все-таки нема… Вони ще заполонили у ту гущу й дяка. Дяк цей старий уже був - у піст, бувало, "алілуї" не виведе, такий старий. А вхопивши чарку та другу тієї живиці-дурниці, й він побадьорнішав трохи. Де та й сила взялася, міць прибула! Співає з молодицями так тонко та голосно, мов молоденька дівчина. А це, випивши ще чарку, як підбере поли в балахона, як ухопе товсту, червонопику молодицю та ну гоцака садити. Тільки борода та коса майтолає, а він - так халясує, так халясув… Аж упрів, аж мило на йому лягло. Чоловіки регочуться, а молодиці коло його, щоб ще дужче роздратувати, так увиваються, так увиваються; одна втомиться, друга її місце заступає…
- Що ж усе танцювати та танцювати,- крикнула одна реготуха: - якби ви нас, дяче, повозили щеі
- Бач, чого сучі дочки захотіли! Бач, чого їм за-манулосяГ - взявшись у боки, каже дяк: - Шукайте санчат, повожу вже… Один тому час, що батько в плахті! /
Де взялися й санчата. Витягли дяка з шинку надвір, запрягли; насідало молодиць повнісінькі санчата, ще й зверху; дяк аж угинається та самотужки пре, а молодиці - співають та вигукують, як на весіллі… А це одна як схопиться, як підбіжить до дяка.
- Нема, дяче, місця! нема, дяче, місця! Ну, я сяду верхи! Повози й мене!
- Сідай, бісова! - кричить дяк, перегнувши спину. Молодиця скочила; дяк не здержав, поточився, упав; молодиця зверху… Другі позскакували з санчат та й собі туди-пхаються, падають… А чоловіки: "мала купа! мала купа! на купу! на купу!.." Навалило молодиць стільки, що трохи дяка не задавили. Витягли його - ледве дише… Регіт, ґвалт… Здуріло село!
Гульня розв'язала язики, розбуркала зомлілі, пригнічені душі, розкорписала ті врази, що глибоко крилися в серці… Серед гульні згадали піщани й за два роки…
- А що ж це воно, братця? - заводить хто з кріпаків: - це так - два роки робили та й дурно?!
- Авжеж дурно!
- Чого ж дурно? Адже цар дав волю: живи, де хоч, роби, що знаєш… Ну, щоб, бач, уже не зовсім і їх обійти-неситу ту прожир:-"поробіть, мов, люди добрі, ще два роки,- хай уже вони звикнуть за цей час з думкою, що вас не буде!" Та як же він дума: ми йому ці два роки дурно робили? дурно втрачалися?.. Адже якби я до хазяїна став, то рублів би сотню заробив… А в його як?
- А так: -робив-робив, та й виженуть з двору в три вирви…,
- Ні, чорта з два! Мені рощот давай… он що! Ми знаємо ваші каверзні… Буде того, що над нашими дідами та батьками знущалися та з нас воду виварювали… Заплати ж мені хоч за ці два роки!
- Заплачу… наставляй кишеню! - сміявся другий, тверезіший.
- Чого ти смієшся?.. І заплатить! Шду скажу; давай рощот! - і дасть…
- По гамалику…
- Чого по гамалику?.. А в Побивавці? га, в Поби-ванці?.. Адже дав? Хати дав, грунти дав… Затялись в одну шкуру: давай, рощот! - і дав… Брат рідний дав а наш би то й ні?.. Еге! Якби ми не такі дурні… А то - сидимо собі мовчки, мов не про нас річ..". Рощот давай! в одно слово: рощот!
- Толкуй…
- Дурню, а не толкуй!
- Ти сам дурень… Залив очі та" сам не знаєш, що верзеш…
- Що ж я верзу?.. кажи: що? - сучиться п'яний.
- А то… що як почує хто та шепне туди… Ти знаєш, яка він сила?.. Буде ще!
- Що ж мені буде? Нічого не буде, бо правда! А ти все-таки дурень…
- Не дури лишень, бо щоб сам не здурів…
- А що, битимеш, може? Битимеш? Ну, бий!]
- Хай тебе лиха година поб'є без мене! Одчепись, І сатано!
- Ні, бий!.. Сякий-такий сину, бий!..
Та й підставляє лице. Супротивник осувається назад, наставивши, обидві руки, щоб, бува, з п'яних очей, не креснув зачепа… Люди збігаються з усіх боків, оступлять, дивляться - що далі буде.
- Бий, кажу!..- кричить перший та хвіть другого по пиці… Той - здачі. Зчепилася бійка… крик-ґвалт… Насилу розборонили люди та й ведуть знову в шинок "мирову пити", щоб справді не дійшло, бува, до тог о… Хто винуватий, хто правий? гаразд не знав ніхто… У кожного була думка, що добре б і рощот одібрати; був і острах т о г„о… "А як не дасть, та ще… не доведи боже, щоб гірше не вийшло!"
Одначе горілка взяла своє. Чим далі, то все більше й дужче виступала правда першого; а острах другого нехаяли, як легкодухого чоловіка. Зашуміло село, як на пригру бджоли: сміливий і несміливий збиралися в купи, гомоніли, радились, змагались… І ходили до жида в шинок могоричу пити…
Минуло водохрестя. Час би за роботу братись… Та чи до роботи, коли день у день зберуться або в шинку, або й так де, та одно тільки й чути: рощот та й рощот… Піймали раз одного з Побиванки. Розпитують: чи дав двори? чи подарував хати?..- Дав, подарував!..
- Бач!..-в один голос: -значить наш турить! Коли ж так,- не діжде!.. На завтра, ще чуть стало сіріти, зібралися коло волості та взяли старшину з собою і пішли до пана у Красногорку. '-.і/' /,/'" - '{'
Прийшли; стали у дворі коло ґанку - повнісінький..' у., двір, нігде голки просунути; послали просити лакея, щоб сказав панові; обіщали навіть "на табак" лакеєві, коли швиденько панові скаже.
Василь Семенович ще спав і з ліжка почув щось за гомін, за топіт. Він подзвонив лакея, розпитав, що то. Той сказав. Наче хто голкою шпигонув вельможного пана,- так він прожогом скочив з ліжка; звелів подавати мерщій убрання; випив нахватку стакан чаю і, не глядя на те, що жінка, ламаючи руки, благала не виходити, вискочив з хати - червоний, сердитий…
Він догадався, що це недаром ціла піщанська громада присунула,- та думав своєю сміливістю зразу її осадити.
- Що вам треба, піщани? - сказав він, хоч грізно, але здержуючись. Піщани поздіймали шапки; кланяються.
- До вас, пане…
- Чого?
- За грішми, пане…
- За якими грішми? - скрикнув пан і глянув госі. ро на громаду.. - Що два роки Служили, пане…
- Дураки! Ви ж повинні були ці два роки служити…
Мовчать передні, кланяються.
- Як повинні? - обізвався хтось зсередини.- За плату ж, то й служили…
- За яку плату?.. Закон веліві
- Закон? - знову викрикує зсередини: - То ви самі настановили такий закон!..
- Хто там озивається? - питає пан.- Ану, виходь сюди, та побалакаємо…