її. Чи не така, бува, й дочка?
- Ні, мамо: дочка й трохи не схожа на матір…
- 0-ох сину, сину! Хто його знає… У чужу душу, кажуть, не влізеш,- що там у ній заводиться. Може, вона з виду й добра здається, то ще поки дівкою… Кожна дівка, поки не вийшла заміж, то й добра; а як зв'язали руки, то зараз і почне витребенькувати… І те не так, і друге не по ній!.. А ще ж як багачка!.. Про мене, коли б ти, сину, оженився й на Олені Педьків-ні!.. Дівка тиха, робоча… Знаю добре, що була б тобі жінка, а мені невістка… А коли вже й Гудзівну сподобав, то щасти, боже!.. Звісно- не мені з нею жити, а тобі, моя дитино, вік вікувати… Мій уже вік недовгий, швидко умру, все покину… Тобі жити з нею, а не мені… Тільки воно й на тім світі легше було б лежа- • ти, коли б я знала, що ти будеш щасливий, мій сину. А то, як у вас тут буде щодня гризня та сварка, то яково там і мені лежатиметься? І мої кістки струснуться під землею…
- Ні, мамо, Галя буде жінка якраз по мені. Я вже
її давно знаю…
- Коли по тобі, то хай тебе, сину, господь на все добре благословляє! Я не забороняю. Не жалкуй тільки, дитино моя, на матір, як - не приведи, господи! - прийдеться вік калатати… Знаєш багачок? Вони всі здатні на докори… А немає, сину, тяжчої докори, як докора багачки про твої злидні… Злидні - та чесно нажитії А то - навезе від батька-матері дрантя та ганчір'я усякого, та й не руш ти його… Вона тобі щодня буде вичитувати та висукувати: то те пропало, то те згайнували… Нема гірше, сину, як докора багачки!.. Через те я й не раяла б тобі багачки брати. Бери ти, сину, рівню собі, то й усе буде у вас рівно: ні вона тобі не вибиватиме очей твоїми злиднями, ні ти їй не докорятимеш нічим,- бачив, на що брав! Та як я вже прожила на світі та побачила людей, то скажу тобі, що з убогих і хазяйки кращі бувають… Нужда та злидні навчають і свого берегти й чужого глядіти. А коли воно виросте у розкошах та при наймичках, то йому все ніпочому: так усе й гайнуватиме!
- Не така, мамо, Галя. Нічого вам турбуватися. Хоч вона й багачка, а все сама коло всього… Всьому знає лад дати. А що вона має лишнє там, то то ще краще. Буде об віщо на перший раз руки зачепити та й повести гаразденько хазяйство… Навіщо ж мені дано голову й руки?.. Не клопочіться, мамо: усе гаразд буде! А коли б ви знали її або хоч бачили, зараз би так уподобали, що сказали б: не бери, сину, другої жінки - бери Галю Гудзівну!
- Не дивись, сину, на образ, а дивись, яка вона до тебе є! Іноді й уродлива, та лиха година… Своєї долі не вгадаєш.
- Отже, коли хочте, моя доля з нею виростала… ' - То й боже, благослови, сину, коли так! Шукай старостів та й шли, якщо віддадуть… Того ж самого вечора побіг Чіпка до Грицька.
- Грицьку, братіку! Чого це я прийшов до тебе?
- Кажи.
- Прийшов прохати тебе у старости.
- Хіба женитися задумав? - умішалася Христя.
- Еге ж. Оце думаю: оженюся раз та й закаюся! - жартує Чіпка.
- Кого ж думка брати? - питає Грицько. А Христя - аж уха наставила.
- Тоді побачиш… Кажи: чи підеш?
- Та бог же його знає… Може, ти мене заведеш у такий двір, що й коляки скуштую… Усі засміялися.
- Та в такий же то й думка завести,- жартує Чіпка,- бо однак тобі ніхто боків не мне… Христі б, як жінці, годилося… Та що ж, коли вона така добра вдалася, що ніколи й слова насторч не скаже!
- Та годі вже тобі жартувати. Кажи справді: кого задумав брати? - допитується Христя.
- А хочеться знати? хочеться?
- Авжеж, хочеться…
- Ну, хай же кортить, коли хочеться… - Ну-бо, кажи, а то й Грицька у старости не дущу.._ Та я й сам не піду, коли не скаже.._ Нічого вже з вами робити,- каже Чіпка: -треба признатися… Знаєте Гудзівну?
- Яку? Одарку? - питає Христя.
- Ні, Галю.
- Яку це? - питає Грицько роздумуючи.
- Москалеву дочку… того москаля, що на хуторі живе.
- Не зна-ю,- одмовляє з протягом Христя.- От, дивись; і потеліпався ж на хутір шукати, буцім у селі дівчат трохи!… І чого його туди понесло?!
- Понесло…- усміхаючись, каже Чіпка.- Так кажи, Грицьку, чи підеш?
- На коли?
- На ту суботу,- гулящий день буде.
- На суботу - можна.
- Гляди ж, Грицьку! А поки що - прощавайте! Ще треба в одно місце бігти… Чіпка пішов, а Грицько з Христею завели розмову про його.
- От дивись, Христе: таки будуть люди з цього Чіпки! Оце одружиться, а жонатому, звісно, вже не те, що парубкові…
- Хіба його не видно й спершу було, що він чоловік путящий? Чи до роботи, чи до майстерства - до всього вдався!
- А пив же та волочився як?! - згадав Грицько.
- Молодий був - дурний, а постаршав - за розум взявся,- одказує Христя.
- От тепер і старій Мотрі таки спочинок буде, а то сердешна мати не знала спокою ні вдень, ні вночі…
- Бозна ще яка невістка буде…,
- Та що невістка? Хіба яка там вона собі не буде, а він, як син, повинен не дати в образу рідної матері.
- Та бувають, Грицьку, такі, що ти їй хоч кіл на голові теши, а вона - як тієї, та й тієї…
- Ну, в мене б вона не тієї заспівала.
- Тож-то у тебе.
- А що ж? Цебто попустити, щоб чорт батька зна що моєю рідною матір'ю верховодило? Ні, мабуть би, прикусила вона язик, зціпивши зуби!
- Що ж, якби оце у тебе й справді мати була, то це б і мені так було? - Так ти ж, Христе, не така… Я знаю, що ти б і матері моїй догодила, як мені…
- То ще яка б була мати.
- Та ти усякій матері догодиш. А Чіпчина мати чим не поважна людина?
- Та я за бабу Мотрю нічого й не кажу. Спасибі їй, вона така добра до нас, немов рідна. Я кажу за других. Он, у Василенка: на віщо невістку перевела? Як ішла - як калина була та гладка, як піч, а тепер - як з хреста знята! Он-то які бувають свекрухи… Такій сам чорт не вгодить, не тільки невістка.
Отак вони довго балакали. Слово за слово чіплялося; одна думка нанизувалась на другу - то заходячи на людей, то звертаючи на Чіпку.
- Ти ж мені розкажеш, яка там молода,- уже лягаючи спати, каже до чоловіка Христя.- Де він її видрав!..
- Та вже ж побачимо, що там за цяця така, то й розкажу,- одмовив Грицько, і собі вкладаючись.
Рано звечора погасили світло син з матір'ю. Рано звечора вони полягали спати, натомлені денними при-, годами. Оже сон не йшов обом їм на думку.
Йому знай привиджувалась Галя, весела, як ясочка,- як вона буде бігати по хаті та порядкувати… Тільки шкода: хата тісна, треба нову ставити,- промигнуло в думці й викликало цілий рій… Йому вже ввижається, що він розвалив оцю хату, а заложив нову, з світлицею, з хатиною, з великими вікнами… "У хатині ми будемо жити,- радиться він з Галею,- мати, мабуть, не злазитиме й з печі, а світлиця - чужого чоловіка прийняти… Добре, Галю?" Галя засилає йому погляд згоди… Пересновуються його думки з її думками, викликають усмішку, радість… Добра надія пестить його серце. Чіпка забуває давнє життя, забуває все, що було - минуло: на легеньких крилах прудкої думки несеться він уперед, далі… у рай тихого щастя…
Мотря думала теж про Галю. Тільки не веселі, а смутні думки обхопили материну голову. "Господь його знає…- думала вона.- Хоч би я її бачила коли, хоч би чула її мову, голос… Може, там така, що й не приступ; а може з тих, що аби зав'язати світ парубкові, а то й кине - другого знайде… Між багатирками і такі часом бувають… Звісно - з жиру! Виросте у розкоші та в достатках; само ніколи не гнуло свого стану, не кололо білих рук об колючу стерню,- все те наймички… А тут побачить, що все те треба своїми ручками та пучками… візьме та й кине… Хіба тепер як на світі стало?!"
Від таких думок та гадок сердешна мати знай перекочувалась з боку на бік та важко зітхала.
- Ви не спите, мамо?
- Ні, сину.
- Чому ж ви не спите?
- Та так… усе думки такі лізуть у голову…
- Не журіться, мамо!