Выбрать главу

- Може, й так… Може, й твоя правда… Може…

- Ні, Чіпко: краще тихо, мирно жити, чесно заробляти й поживати… А дасть господь діток діждати,- вигодуємо, виростимо їх на добро, до школи 'ддамо… Хай змалечку учаться… Може, вони у книжках тих вичитають, як ще краще жити, ніж ми з тобою!..

Такою тихою мовою та розумною радою Чіпка був як сповивачем сповитий. Од щирих слів любої жінки серце його впокоювалось, сувора натура, загартована давнім злиденним життям, м'якшала: він тепер соромився свого давнього безпуття, тії кривої стежки, якою він думав дійти до щастя… Шкода йому було свого безталанного товариства, жаль його погибелі… А сказати їм Галину правду - не хватало духу, сили. І він тепер ховався, тікав від своїх давніх братчиків.

- Шкода! не ждати вже нам тепер добра з нашого отамана,- казав Лушня товариству.- Пропав чоловік!.. Жінка коло спідниці пришила…

- Сказано: медовий місяць - солодше від усього на світі,- поясняв Пацюк.

- А горілка - ще солодша! - додавав Матня.- Хоч би ж до себе приймав, бісів син! Адже за жінкою яку худобу затяг?

- А справді… Ходім до його,- підбиває Лушня.

- Ходім! ходім! - замовлять усі разом та й підуть. Чіпка побачить, вибіжить з хати.

- Так і так, братця, таке й таке лихо… Жінка занедужала, мати насилу сновигає, а хата - самі знаєте - одна… Де я вас прийму?

- То дай нам хоч рубля грошей! - пристає Лушня: -дожилися до того, що й копійки за душею немає… От ми й вип'ємо за здоров'я жінки, щоб господь її помилував…

Чіпка радий такому дешевому викупові. Тиче їм рубля у руки до шинку.

• і повертає назад у хату. Товариство

Як нерадо стрічався тепер Чіпка з давніми братчиками, так Грицько з своєю доброю Христею припав йому до душі.

Грицько - невсипущий хазяїн. Він чесною працею, своїми мозоляними руками надбав те, що має в госпо-ді. Він і тепер не лежень: рано встає, пізно лягає. Він ' не паніє, як другі, а сам з своєю невтомною помічницею-жінкою веде до ладу своє хліборобське діло, маючи думку на чесну працю й дітей напрямити..!. Вподобав Грицька Чіпка і частенько став навідуватись до його. Не сором тепер і Грицькові водитись з Чіпкою - і він ще частіше став завертати до товариша дитячих літ/Жінки їх теж одна одну вподобали…

- •уОце зберуться. Хазяїни позаводять гостей за стіл, понаставляють напитків, наїдків. Чіпка з Грицьком ведуть розмову про хазяйство, про свої втрати та користі - завсідні житечні турботи.

- А що, Грицьку, як твоя пшениця? - питає Чіпка.

- Та що… плоха. Чіпко! На зріст то вона й добра, та на умолот - не теє… Видно, дощі захопили, як красувалася: стекла! Сказано: зерно, як мачина… Хоч би насіння вернулося.

Трицько завжди перед Чіпкою скаржився. Чи добре що - погане, чи поганеньке - нікчемне! Грицько лукавив. Він бачив, що хоч Чіпка й дукачем став, а душею та серцем зостався давнім Чіпкою. Такий же прихильний до чужого нещастя, такий же жалісливий на ' чужу утрату. Грицько все те бачив - і ще більше ви-• ставляв свої утрати та згуби, сподіваючись, що Чіпка, і як товариш, зглянеться на його бідкання і, може, коли зостане у помочі.

Заможність Чіпчина іноді розбуркувала заздрість Грицькову. Вернувшись од Чіпки, набідкавшись перед ним досхочу, Грицько заводив таку розмову з Христею:

- Отак тепер зажив Чіпка!.. От собі й удайся таким!.. Сказано: дука на всю губу! А чи сподівався хто бачити його таким тоді, як він п'яний, обірваний, як несамовитий, ганяв по селу та по шинках волочився?! А тепер… панюга та й годі! І приплило ж таке несподіване щастя… Сказано: як багатство, то й щастя! - Така вже видно його доля! - одказує Христя.- Та й жінку ж узяв собі під пару… То вже що багата та вродлива, а привітна та ввічлива до кожного! А до його… Сказано: могла б, свого серця влупила та йому дала.

- І за що, спитай? - гірко вимовив Грицько. _ Як за що? Чіпка, Грицьку, чоловік хороший…

- Що ж у йому хорошого?

- Усе. Звісно: другій жінці він би, може, й не підійшов під пару; а до Галі- то мов вони рідні… Який він, така й вона… Жалісливі, добрі… Що пара, то пара,- гріх бога гнівити.

Христя завжди заступалася за Чіпку. У Чіпці справді було багато чогось доброго, чого Грицько своїм, на прибуток напрямленим, розумом не зміг зрозуміти. Христя ж чула те добре своїм жіноцьким серцем, своєю чуткою душею.

- Оже тебе. Чіпко, мабуть, у любистку купали, що так усі жінки липнуть до тебе,- шуткує, підпивши, Грицько.

- Як саме? - питає Чіпка.

- Так… Моя Христя, коли тебе довго не бачить, то все згадує: де це, мов, він? що це з ним?

- Спасибі Христі за добру згадку,- радо одмовляе Чіпка.

- А вам заздро на мого чоловіка? - умішається Галя.

- Та ще б, дивіться, не заздро було! Де ж таки? чужу жінку зовсім від дому одбив!

- Та ми таки Христю й одберемо од вас,- сміється Галя.

- Навіщо? Навіщо вона вам здалася? Чи, може, непереливки?..

- Та воно так-таки, мабуть, чоловіче, й буде,- жартує Христя,- що я і тебе й дітей покину та й перейду до Галі та до бабусі Мотрі…

- Про мене… Хай вона й вам, тільки я собі Чіпку візьму затомість,- одказує Грицько.

- Еге, спасибі вам! Ми Чіпки не дамо… Чіпка у нас буде,- обороняється Галя.

А тут і Мотря, слухаючи їх жартівливу розмову, уверне слівце й од себе. Підуть у них сміхи, жарти та веселощі. Ану лишень, Галю: почастуй нас вареною за таку, вигадку! - нажартувавшись вдоволь, каже Чіпка.

Галя швиденько метнеться. Де не візьметься варе-1 на - пахуча, чиста та смачна. Галя частує. Усі випи- вають по повній, прицмакують губами, вихваляют Галю, а ще більше - варену, та пересипаються жа{тами…

Це так у свято або в неділю. А в будень - коли не Христя у Галі, то Галя у Христі.

Одна другу так уподобали, мов сестри рідні. Хоч, одна одній, як завжди водиться між жінками, і не розкривала своєї душі до дна, не показувала, що діється на споді серця; оже одна в одній чула щось собі рідне, привітне й любе. Галя далі бачила, ширше сягала своїм розумом: він у неї кохався при достатках, у розкоші… В стороні од людей, од життя, не знавши ні нужди, ні клопоту, вона сама поринала в свої думки, привикла сама повертати своїм розумом. Не такі молоді літа випали Христі. Тяжке сирітство з самого малку, гірка неволя у чужій роботі приборкали її шибку думку. Недостачі, нужда добре далися їй знати,- щоб вона не забувала про наживу. Вона була в житті її не останньою гадкою. Оже як вони не різнились, а все-таки обидві однаково чули, що добре, що лихе, і через те завжди обидві сходились у своїх думках. До чого Христя тільки серцем прихилялася, почуваючи добре, те Галя не тільки серцем кохала, а й у речах вимовляла. Поріднились вони серцем, душею. Вони були щирі товаришки, яких тільки вряди-годи зводить життя докупи.

Шануючи одна одну, кожна поклялася в душі, що як будуть у них діти, взяти одна другу кумою. Христя вже й раділа тому. Вона почувала себе матір'ю, а після різдва справді послав їй бог уже другого сина. Галя була хрещеною матір'ю. Грицько не тільки згодився - зрадів, як почув, що Галя буде кумою. Він сподівався, що хрещеникові добре буде від такої хресної матері. Христя ж дивилася на покумання, як на зв'язок довічного товариства з Галею.

І справді, після того вони ще дужче затоваришували. Почалися таємничі сповіді важких думок та гадок, пестощі та голубіння веселих надій. Не проходило дня, щоб або Христя не завернула до Галі, або Галя не побігла до Христі. Галя полюбила свого хрещеника, як рідну дитину. Гооочечки йому шила й мережала, шапочки вишивала. А на руки візьме,- носиться, любується, як своїм. Іноді зупиниться її погляд на любому погляді дитини… довго вона дивиться на його, придивляється йому в вічі мов своїми очима хоче з'їсти. То дивись: блиснула у неї в очах якась іскорка - сльоза не сльоза, радість не радість засвітила в них - і пригортає вона дитину до свого лона й обдає його поцілунками…

Христя дивиться та й зітхне важко. Вона бачить і чує - чого Галі треба, та чого бог не дає їй…