- Що мені до того - чи гаряча, чи яка? Я вас вихолоджу, як не буде громади! Старшина мовчала, тільки перетирала ногу об ногу.
- Як же, ваше благородіє, сказати громаді? - питає писар.
- Скажіть: становий земство привіз, читатиме… Чуєте: земство? Не забудете?
- Ні, не забудемо…
- Та й утомився ж я, Никифор Іванович… Ви не повірите: двоє суток з повозки не злажу…
- Ну, з богом! - повернувся до людей. Ті сунули з хати - один поперед одного, аж штовхаються у дверях.
- Отака ловись! - каже. голова.- Був Чіпка, а став - Никифор Іванович… Що то значить - гроші!!
- Та гроші, як гроші,- на те йому старшина й староста.-А ви нам скажіть: чого це наш конокрад приїхав? •
- 'Та казав же: земство привіз,- одмовля замість голови писар.
- Та чули, що земство… А ви нам розтолкуйте: що воно таке? Чи не податки знову які?..
- А справді: що це воно, Василь Васильович? - питає голова писаря.
- Та, кажуть би то, нова якась управа… У нас оце окружних взяли, а в них, либонь, швидко посередників не буде… Треба ж комусь людьми правити?
- Ще нами трохи правили! - трохи кісток не виправили… А це ще якусь нову управу видумали,- міркував, мов сам до себе, староста.
- Не можна ж так народ оставити… Ось, мов, вам воля: робіть, що хочете, як хочете… самі правтесь, самі й розправляйтесь,- каже писар.- Адже такий би розгардіяш пішов, що й…- писар почухав потилицю.
- Так, так,- піддакує голова.- Народ - що? От ваш і… давно таку бучу збили, що хоч з села збігай? Не прав таким запеклим людом - він тобі село переверне!
- Ага-га-а… Тепер же я знаю, що це воно буде,- умішався староста.
- Кажи! - старшина йому.
- Бач,-патякає староста: -недурне вони так усилковувались, щоб люди землі брали… аж воно на те й вийшло! їм ще хотілося поводити нас на уривочку… Хоч вам цар волю й дав, так земля ще наша… платіть за неї викупні… а ми розкинемо розумом та ще щось придумаємо… От і придумали - земське… То викупні платили, а це ще - земське! Так скажемо й громаді: на земське ще заробляйте!..
Тут вони дійшли до кріпацької волості. Старшина й староста одрізнилися, пішли у волость, а голова з писарем повернули у другу вулицю - до голови.
Уранці на майдані, коло козачої волості, зібрались у купу козача й кріпацька громада. Дмитренко приїхав на Чіпчиних конях, прочитав указ, розказав - кого вибирати: заборонював "сіре мужиччя" у гласні "перти", радив - панів, котрі "усе знають й усе, що треба, зроблять"; похвалявся навіть, що як повибирають "мужву", то щоб начувалися…
Громада слухала мовчки. Становий ще раз обернувся, ще раз раяв вибирати панів, попрощався з Чіпкою, моргнув йому - може, й він у гласні, сів на обивательські коні, покотив з Пісок.
Не вспів він од'їхати, як громада загула;
- То це так? усе панів та й панів!.. Ще вони нам не ввірились? - гукали кріпаки.
- Толкуй, дурні! - гримає на них козачий пи-др- А хто ж в управі робитиме… ви, чи що? Хіба то знає, яка там робота?
- То наймемо такого розумного, як ти, то й робитиме,- кольнули його кріпаки.
- Та воно так… Тільки хто його знає, що там за робота… Довго ще йшла розмова між громадою й писарем.
Довго слухав Чіпка мовчки. Громада розписувала темними кольорами панів; писар - хоч не оступався, а все-таки стояв на тім, що без панів нікому буде діла робити, що діло невідоме, що у гласні треба вибирати притьмом панів…
- А моя рада,-не видержав Чіпка,-така: який не є хазяїн, а все краще від наймита… А що те земство невідоме, то воно кожному невідоме… Не було- його,- не знали й пани. Оже на те бог чоловікові іу. розум дав, щоб всього дійти.
- Правда, правда! - гомоніла громада.
- Пани вами, люди добрі, й так довго правили..!. поправтесь ще самі! Все-таки своя рука - владика. Вони не поклопочуться за те, щоб усім було добре..у(Всяк за себе… А у нас же вони ще й родичі усі.. Й-Х-Ц/ Один одного стережуть. Ось ц е й… (Чіпка ткнув пальцем у той бік, куди поїхав становий)… у мене хліо сіль їв, а за панів руку тягне…
- Еге ж, еге… Вони - як ті свині: одно за другого,- гула громада.- Коли ж так - шабаш, братця! Годі їх!.. Дивись - бісове зілля: його з огорода, а воно таки в огороді Хоч у гласні їм, коли людей нема…
А дзуськи! Розійшлася громада. Вернувся Чіпка додому радий, що довелося направити громаду на добру стежку. У його серці закльовувалось щось нове: йому хотілося, щоб громада його послухала; у голові промайнула думка, що він порядкує на громаді, веде її уперед, усіма верховодить… Давнє забулося, мов його й не було ніколи: він тепер отаманує на громаді…
- Коли б то, Галю, послухали моєї ради,- каже він уночі жінці,- увірвалася б їм нитка! - І він ще довго розказував Галі, як він буде людям служити… Галі й самій становилось якось гарно на душі, що її чоловік заробив таку людську повагу.
А в Чіпчинім серці уже ворушилося бажання вер- ховодити, пекло його, виривалось наверх у думці, у слові… Чіпка з ним носився, як з нахідкою. Кого не зустріне, з ким не забалакає,- та все про земство, про вибори. Немає й речі другої. Радить кожному себе стерегти, громаду, а не даватись знову панам у руки.
Рада його взяла своє. Через тиждень прилетів у Гетьманське посередник Кривинський та прямо у предводительську канцелярію, де мала бути управа.
- Пропали ми… мужики наших б'ють! - скрикнув він,забув і поздоровкатись.
- Як саме? - схопившись, мов опечений, скрикнув завжди тихий Шавкун - і оторопів.
- У Шсках - не то з наших - ні одного дворянина.
- Значить і Дмитренка не послухали!..- ледве вимовив Шавкун та, мов хто на його відро холодної води вилив, опустився на свов місце, підпер рукою голову, затих.
XXVIII
Випав удушливий день саме серед гарячої пори жнив. Сонце стояло над головою, як сковорода, роз-калене та наче огнем пекло. Пшениця осипалася: люди не вставали вхопити. Під такий час кожна хвилина дорога селянинові. А тут - кидай свою роботу, їдь у гласні!
Пани поз'їздилися. У Гетьманському, коло нового будинку пана Польського, стояли у три ряди карети, брички, натачанки. Поприїздили не тільки гласні. Багато наїхало з повіту й так собі цікавих панів подивитися на нове диво та послухати, що то за земство.
Прибули й прості гласні, хоч і не всі. То все були козачі писарі та голови; один Чіпка з Лузою ніколи ще не знали ніякої служби. Між гласними-селянами можна було помітити двох кріпацьких старшин: один - з Пісок, другий - з Рудки.
Пани собі гомоніли у горницях; крики та реготи до-) носились з хати на улицю. Селяни, поприїздивши на - обивательських шкапійках (дехто привіз разом і подушне), розташувались коло будинку, нарізко од панських карет. Хто сидів під возом, хто під горницями: кожен ховався од душної спеки, що несамовито пекла-палила. Оддалеки козацької старшини сидів під горницями й Чіпка, рядом з Лозою, недалеко від рундука. По праву руку - кучери панські, по ліву - "п'явки людські", як колись Чіпка обзивав сільську старшину. Йому було тепер якось ніяково… Кучери позлазили з козел, дехто підійшов до знайомих гласних; балакали то про се, то про те; хвалилися урожаями, жалкували, що прийшлося такий гарячий час прогаяти. Чіпка сидів мовчки, слухав, та чи й чув що. По виду можна було помітити, що його голову клопотали неабиякі думки. Перервав їх Дмитренко своїм зичним голосом:
- Гей, ви! -гукав він з рундука на гласних: - сюди йдіть!
Гласні підійшли під рундук, поскидали шапки. Тільки один Чіпка з Лозою, як сиділи, так і зосталися.
- А скільки вас? - питає становий.
- Та скільки ж? - обізвався передній, волосний писар, скинувши очима на купку товаришів-глас-них.- 3 нашого стану - три, та з вашого - п'ять, та двоє - з Свинок… Оце й усі!
- Ага, бач, Никифор Іванович… Здорові! - кивнув становий головою Чіпці.
- Доброго здоров'я,- одказав, підводячись. Чіпка і зняв шапку.
Лоза за ним устав, скинув і собі шапку.