ПАНАС МИРНИЙ (1849-1920)
ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?
ЧАСТИНА ПЕРША
І
Польова царівна
Сталося це одного чудового весняного дня. Ясне сонце було тепле й приязне. З неба линула пісня жайворонка, в траві сюрчали коники. У такий день на серці стихають негоди, хочеться жити й любити.
У таку днину до свого поля йшов молодий парубок літ двадцяти. Таких хлопців можна було часто зустріти по українських селах. Відрізнявся він від інших не одягом, не вродою, а палким поглядом темних очей. У ньому відчувались духовна міць і хижа туга.
Парубок ішов повагом і любувався своєю нивою, яка була кращою за сусідські, аж раптом почув чудову пісню. Він затаїв дух, заслухався. Співала якась незнайома дівчина. Була вона низенька, чорнява, метка й жвава, одягнена в зелене вбрання, заквітчана польовими квітами. Дівчина була схожа на польову царівну.
Після недовгої розмови незнайомка втекла від парубка.
Повернувся хлопець додому. Його хатка стояла на краю села Піски. Була вона хоч і старенька, та чепурна. Поряд виглядали хлівці, повіточки. Не достатки, а тяжка праця кидалась у вічі.
Біля порогу стояла бідно зодягнена жінка, яка стала докоряти своєму синові Чіпці, що той десь блукає, а корова й кобила не наповані.
Увечері, як впоралися з худобою, став Чіпка розпитувати матір про дівчину, яка не йшла йому з думки. Та мати її не знала.
II
Двужон
Літ за двадцять до кріпацької волі у село Піски прийшов невідомий захожий середніх літ. У волості він назвав себе небожем жителя Пісок Карпа Окуня, показав паспорт. Громада прийняла його. Став він піщанський громадянин - козак Остап Макарович Хрущ.
Через рік купив хатку на краю села, землю й одружився з Мотрею, що жила в сусідах зі старою матір'ю Оришкою. Жили тихо, мирно, багато працювали. Та обридло таке життя Остапові, кинув сім'ю й пішов на заробітки. Скоро із Дону прийшла звістка, що Остап Хрущ насправді Вареник, має жінку і трьох дітей, яких покинув. Пішов поголос по селу, не можна Мотрі нікуди очей показати, щоб на неї пальцем не тикали.
Віддали Остапа в солдати, а в Мотрі народився син, якого назвали Нечипором.
ІІІ
Дитячі літа
Не судилося Мотрі щастя. Її і матір стали цуратися люди, обходити їхню хату стороною. Нужда несказанна, злидні невилазні, хоч день і ніч жінка працює і в полі, і дома.
Баба Оришка доглядала онука, розказувала казки, відповідала на його запитання. Тільки з нею спілкувався Чіпка, бо ровесники не приймали хлопця, обзивали «байстрюком» і «виродком», а мати, замордована роботою й нестатками, часто била й лаяла його. За це Чіпка не любив матері, був лютий на неї, міг би - очі б їй видрав, якби не баба.
IV
Жив Чіпка без друзів до дванадцяти літ. Росло лихо в його серці - і виростало до гарячої відплати. Ні Бог, ні люди не страшні йому.
Віддала мати Чіпку в найми до багатія Бородая. Хлопець не слухав хазяїна, і той його побив. Чіпка ледь не спалив хлів Бородая, за що його й вигнали.
На весну найняли Чіпку до діда Уласа пасти громадську отару. Там хлопець познайомився і подружився зі своїм ровесником Грицьком Чупруненком, полюбив діда. Підлітки пасли худобу, а коли було нічого робити, видирали горобенят із гнізд, відкручували їм голови, а тільця розбивали ґерлиґами.
Та одного разу зробив Чіпка і добре діло. Він не побоявся вовка, відігнав його від отари і відбив у звіра ягнятко.
V
Сподобалось Чіпці в діда. Робота легка, хліба заробив, грошей. А тут ще й трішки землі дісталось йому після смерті родича. Аж помолодшала Мотря, весела стала. Та прийшло горе в сім'ю: умерла стара баба Оришка. Чіпка помарнів, похнюпився і все кликав бабу, плакав.
Не встигло одно забутися - інше приключилося. Дід Улас розказав Чіпці про батька, який ще малим нікого не слухав, нікому не корився. Пан за непослух часто бив його, і хлопець втік на Дон, де одружився, завів діточок. Але втікач дуже скучав за рідною стороною, повернувся в Піски з чужим паспортом, одружився з Мотрею. Два роки пожив тут, а потім знову повернувся на Дон, де його арештували, а пан віддав двожона в москалі.
Задумався Чіпка, занемігся. Міркував над долею батька і винуватив його тільки в тому, що він не вирізав, не випалив панів, не помстився їм.
VI
Прийшла зима. Люди дізналися, що їм дали волю, але треба два роки відробити в пана. У селі крик, гомін.