Почув запах паленого. Млинець підгорів. Зняв його, відклав. Підгодую когось із місцевих собак, які зараз нишпорять біля озера, старцюють серед рибалок. Але десь за годину почнуть повертатися і обов’язково забіжать до мене. Ці собаки знають про всі дачі, на яких хтось живе і де можна розраховувати на їжу.
Десь о-пів на восьму все було готово. І суп, і паста, і млинці. Залишалося трохи часу, то займався йогою. Півгодинний комплекс, якому мене навчила моя добра панна Понамка Хаос. Тиша, сонце тільки сходило, зникали залишки ранкової прохолоди. Добре. Після йоги я випив чашку зеленого чаю і з’їв два волоські горіхи. Цього мені цілком вистачить до обіду. Повантажив їжу у пластмасові контейнери, узяв торбу на плече, зачинив дачу. Вийшов на дорогу, за нею ліс, яким я попрямував до найближчої автобусної зупинки. У лісі було затишно. Я посміхався і відчував щастя. Побачив крота, а потім зайця. Вуж поплазував до болота, у яке перетворилася стариця. Природа. Життя. Літо. Я аж почав насвистувати щось веселе.
На зупинці вже зібралося багацько народу. Сказали, що попередній автобус зламався, тепер невідомо, коли буде інший. А ще за мостом стояли даїшники, тому пасажирів стоячи водії не брали, незрозуміло, як тепер виїхати. Люди обурювалися і лаяли владу, я ж пішов пішки. За будь-якої можливості намагався зробити так, щоб від влади нічого не залежало. Бо нічого путнього від неї чекати не доводилося. За півгодини дістався до зупинки, де вже міг сісти в автобус, але вирішив піти далі. Дуже вже гарно прогулюватися тінявими вулицями рідного міста.
Через прогулянку трохи запізнився на роботу. Підійшов до великої офісної будівлі, яка за радянських часів була проектним інститутом. На вході купа табличок десятків організацій, що винаймали тут офіси. Он і наша скромна та стильна: «ТОВ «Хаос». Розшук та розслідування». Витер її носовиком, пилу на ній майже не було, але такий ритуал. Зайшов усередину, забрав пошту зі скриньки. Перед двома ліфтами зробили турнікет, наче у метро, і там тепер сидів охоронець. Він з’явився після кількох крадіжок з офісів. Тепер тут строга пропускна система. Але мене знають добре, то пропустили просто так.
– Доброго дня, Краснодаре, – привітався охоронець, усміхнений сільський дядько років за п’ятдесят. Щодня він прокидався о п’ятій і на велосипеді їхав зі свого села на роботу. Дві години, якщо дорога хороша. Взимку дуже не наїздишся, то він переселявся сюди і ночував у коморі на першому поверху. Тиждень жив тут, тиждень вдома.
– Доброго, Петре.
– До вас клієнт приходив.
– Так рано? – здивувався я, а сам вилаяв себе, що запізнився. Треба було їхати, а не прогулюватися.
– Ага, сказав, що за годину ще зайде. Що сьогодні в меню? – охоронець принюхався до торби з їжею, яка духмянила повітря.
– Суп з реберцями, макарони з рибою та млинці з сиром та медом.
– Ого! І що, твоя шефиня з’їсть все це? – охоронець показав руками дебелий розмір торби з їжею, яку я ніс.
– Понамка – боксер, спортсмени завжди добре їдять, – запевнив я.
Охоронець закрутив головою.
– Вона ж і невеличка. Нехай там баскетболістки, що під два метри…
– Тут все залежить від швидкості обміну речовин, а не від розміру.
– А правда, що ти нічого не їси, а з сонця годуєшся? – спитав охоронець і заворожено подивився на мене.
– Так, – збрехав я.
– І що, вистачає?
– Влітку – так, а взимку – доводиться під’їдати трохи. Замало сонця. Якби десь ближче до екватора жив, у Туреччині чи в Єгипті, там би вистачало цілорічно.
– Слухай, а як ти їси те сонце? – охоронець дуже зацікавився.
– А для чого тобі?
– Та як для чого! Вчора триста гривень віддав за комбікорм для свиней. Ото якби свиней на сонце перевести, можна б було добряче економити! – чесно зізнався Петро.
– Ні, не вийде зі свинями. Щоб сонцем харчуватися, шкіра мусить бути чиста, без волосся.
– Та яке там у свиней волосся! І їх же поголити можна, як треба!
– Все одно не вийде, бо для сонцеїдства потрібно зосереджуватися і відкривати чакри. У свиней якісь чакри мають бути, але зосередитися не вийде, – запевнив я.
– Погано. Я вже думав, ото б свиней на сонце перевести. І продавати потім сонячне сало. Звичайне по тридцять, а сонячне по шістдесят гривень за кілограм! Бо екологічно чисте і корисне для здоров’я! Сало, що увібрало в себе енергію космосу!