– Його викрали, – несподівано сказав клієнт, зруйнувавши всі мої припущення.
– Викрали? – перепитав я, бо Оклунків не Чечня якась, тут людей зазвичай не викрадають.
– Так, викрали. До нас прийшли клієнти. Якісь дуже дивні. Ось, я їх записав, – чоловік подав мені флешку.
Я вставив її у лептоп.
– Тека «Чубаті», – підказав чоловік.
Я зайшов у теку, побачив відео, натиснув на нього. Пішло зображення з камери спостереження, встановленої, мабуть, у кабінеті гостя. Ось він сам за столом, ось до нього прийшли. Звука немає, тільки зображення.
– Що це за цирк? – здивувався я.
Бо на відео побачив трьох чоловіків дивного вигляду. Один високий, міцний, з голеною головою, але не повністю, а з довгим та пишним оселедцем, закрученим за вухо. При вусах. Двоє інших були нижчі, не такі широкоплечі, з повністю поголеними головами, без вусів. Той, із оселедцем, був одягнений у жупан і червоні шаровари. Підперезаний широким поясом.
Двоє інших одягнені у полотняні штани, сорочки та безрукавки. Схожі на артистів провінційного театру у виставі української класики.
– Ага, бачите! – збуджено спитав гість і тицьнув пальцем в екран.
– Хто це?
– Клієнти. Прийшли і замовили у нас обладнання.
– Так і прийшли? – здивувався я, бо не бачив, щоб люди у шароварах вулицями ходили.
– Так і прийшли. Я сам ледь з крісла не впав, подумав, чи не розіграш бува, – пояснив гість. – Але ні, не розіграш. Головний у них цей вусатий, з оселедцем. Поголені його слухаються і слова проти не скажуть. Так ось, вони замовили у нас обладнання для побудови системи зв’язку. В них біля двадцяти об’єктів, які треба обладнати раціями, щоб створити єдину систему зв’язку. Цікаве замовлення, ми нарахували одного обладнання і матеріалів десь на двісті тисяч.
– А вас не здивувало, що вони так виглядають?
– Слухайте, у мене фірма, мені заробляти треба! Хоч з рогами прийдуть, але якщо потрібен їм зв’язок, то я зв’язок зроблю! – трохи роздратувався гість.
– Вони виглядають, як клоуни.
– А ось і ні! Можливо, на відео і як клоуни, але в житті все було серйозно. Дуже серйозно. Я давно в бізнесі, у дев’яності доводилося мати справу з бандитами. Так ось, ці хлопці були дуже серйозні. І як би там вони не одягнені, але сміятися мені не хотілося!
– Вони погрожували вам?
– Ні, зовсім ні. Але ось цей, з оселедцем, говорив так, що я одразу зрозумів: краще з ним не жартувати. Знаєте, є такі люди, які говорять, а ти відчуваєш ніж під горлом. Ось і з ним було так само.
– Зачекайте, а це що в нього? – здивувався я і тицьнув пальцем в екран.
– Шабля. У цього, з оселедцем, була шабля, а у поголених – кинджали. Бачите, за поясами.
– Вони що, з Кавказу? – спитав я.
– Та ні, розмовляли по-нашому. Ну, як по-нашому… – гість зам’явся. – Я їх більш-менш розумів, але це була і не українська, і не російська.
– А яка ж?
– Ну, не знаю. Зараз так не говорять, але я їх розумів. Не все, але здебільшого. До того ж один з голомозих міг розмовляти українською.
– Тобто вони точно не з Кавказу? – спитав я.
– А що, на Кавказі є хлопці, які носять оселедці? – здивувався гість.
– Та просто шаблі, кинджали…
– Кавказці зараз із ножами ходять або з пістолетами, судячи з російських новин, – пожартував гість. – Мене ця зброя теж трохи напружила. Хоч вони ж не хвалилися нею, не погрожували, шабля і шабля, є і є. Але якось мені було тривожно, то я попросив аванс. Завжди десять відсотків беру, а тут сказав, що половина суми наперед. І ось дивися!
Гість тицьнув пальцем у екран. Я побачив, як чоловік з оселедцем кивнув одному з голомозих, той скинув з плеча шкіряну торбу, дістав звідки пачку.
– Це бакси? – здогадався я.
– Бакси, бакси! Ти бачиш, скільки? Сантиметрів десять завтовшки! І сотнями ж!
Ми дивилися, як голомозий відрахував гроші і подав їх моєму теперішньому гостю. Той ошелешено почав перераховувати.
– А чому ви вирішили писати це на відео? Щось підозрювали? – спитав я.
– Ні, я просто пишу всіх, хто приходить до мене у кабінет. Про всяк випадок. Щоб не було провокацій. У мене були неприємності з податківцями. Вони з мене тиснули хабар, я їх послав, а вони мене звинуватили у даванні хабаря. На рівному місці! Ледь відбився і після того поставив камеру, щоб мати записи. Ось дивіться, я узяв кілька купюр і попросив секретарку сходити у банк, він у нас на першому поверсі, щоб перевірити, чи не фальшивка. Я з грошима звик бути обережним, а тут досить велика сума. Секретарка збігала, приходить бліда і каже, що долари фальшиві. Всі купюри, які я дав. Добре, що касирка в банку знайома, не викликала міліцію. Секретарку аж тіпало всю. Я теж побілів, вже подумав, що це якась підстава, УБОЗ вирішив наїхати чи СБУ. А ще боявся, що ці хлопці мене порубають на шматки. Але дісталося не мені.