— Отже, Брукс, ти її знайшов?
— Угу. Я прилаштував Ешлі в один мистецький притон, сподіваюсь, вона зможе там затриматись на кілька днів. Просила прислати майтечки в червону квіточку.
— Це вона на що натякає? В мене є тільки в зелені кугутики. Джаскін, Нінка вже повернувся?
— Повинен би. Ага, ось і він.
Нінкомпуп вломився до відділу і вальяжно присів на стіл.
— Я тут здійснив обхід усіх постів. Знаєте що? Після того випадку з потруєними голосами, Храм Спільного Бога збираються закрити на карантин — ну, для перевірки стану здоров’я інших парламентарів.
— Нічого собі! — збентежився Гріф Реморс, — а вони ж збиралися якраз розглядати кілька важливих питань — про Злочинний кодекс та Найвищий Самосуд — надзвичайно прогресивні проекти. Що ж тепер виходить? Це все відкладається на невизначений термін?
— Мабуть що. Тільки не варто так переживати, Гріф, — порадив пан Оліфаг, — хай суперники Портфеллера хвилюються, адже це іде йому на користь.
— Шеф, може й мені можна дізнатися, що воно там за справа така із тим Портфеллером? — обурився я, — А то я бігав за ним із висолопленим язиком, як собака за возом, так і не знаючи, нащо. Страм же ж.
— Ой, знайшовся ніжний і вразливий! А з паном Портфеллером така історія — він у нас місцевий мільярдер, страм не знати. Заробив він незліченні капітали шляхом розбудови великої монополії з продажу шкідливих для здоров’я і глузду ілюзій. Може чув: безалкогольне пиво та надувні жінки — це була його розробка. Так от, нещодавно він продався у парламентарі, очевидно, задля збереження власної персони від переслідування законом, от деякі ентузіасти і намагалися в тому Злочинному кодексі заборонити мільярдерам суміщати нелегальну бізнесову діяльність із законотворчістю.
— Ага! А я майже вистежив його в Установі! Я мушу спробувати знайти…
— Та сиди! До твого відома, Бруксе, з часу виходу твоєї статті про Установу за тобою стежать прихильники. Так що, пам’ятай, де б ти не був, куди б не йшов, ти не самотній.
— Як?! А коли я йшов по Ешлі, вони, що, теж…
— Ну, я їх відволікав, не хвилюйся.
— Як це?
Тут Пайба Оліфаг приголомшив усіх присутніх черговим своїм фокусом. За якусь мить замість коханого нашого керівника перед нами стояв… ну, я. Тобто, Редактор виглядав, так як я. До найдрібніших деталей. Навіть щетина дводенна була на місці, з теплим почуттям усвідомив я. Який же я все-таки симпатичний, дарма, що якийсь неоковирний і замучений.
— Шеф, ви — геній, — зачаровано мовив Джаскін, — Я так не можу. Який у вас індекс рольових конфліктів?
— Ха, він в мене взагалі від’ємний, — пан Пайба надбав власного вигляду, потім вийняв з кишені дзеркальце, помилувався собою, помітив зайву деталь — це був шмат моїх темних патлів посеред його розкішної русявої шевелюри — і провівши рукою, прибрав зайві ознаки перевтілення.
— А як ви їх відволікали? — зацікавився Нінкомпуп.
— О, я отримав масу задоволення, поводивши наглядачів по різних сумнівних закладах, як то стріп-бар “Блакитні комірці”, пам’ятаєш Джаскін, ти колись мені рекомендував.
— Ви знущаєтесь, шеф, з моїх маленьких слабкостей!
— А що ти пропонуєш? Із сильних сторін знущатися? Можна, та не так смішно. Ну гаразд, шановні, я маю купу справ окрім як розважати спраглих до халявних видовищ підлеглих. В мене, щоб ви знали, спільний молебень з Редактором популярної газети “Феномени та тлумачення”.
— Так це ж бульварна газетка, шеф! — скривився Нінка.
— Зате тираж! — поважно мовив пан Реморс.
— От-от. — кивнув Пайба Оліфаг, — А ще, кажуть, що Редактор “Феноменів” мав близькі стосунки із дочкою… не буду казати кого, бо зараз грім поб’є. Ну все, бува…!
І Редактор вийшов, розтанувши в дверях на півслові. За дверима ледь-чутно гуркотнуло.
— Ну що, Брукс, в тебе вже виникло відчуття… деякої непевності світобудови та бажання зануритися в п’янкий морок забуття? — таємниче мовив Нінкомпуп.
— Н-ну, щось таке, звичайно, спадало мені на думку. Неодноразово.
— Тільки будьте обачними, хлопці, — порадив пан Реморс, — Я вже не раз розказував давню легенду про одного персонажа архаїчного епосу…
— Ну от, почалося, — зітхнув Джаскін, — я ж попереджав…
— Так от, Джаскін, не перебивай старших, цей тип, на ймення Прометей, був працівником одного з перших ЗМІ. Одного дня, скориставшись знайомствами серед службовців компанії, що була монополією на всесвітньому енергоринку, він викрав і оприлюднив секретну інформацію про діяльність контори.
— Ну, і що далі? — зацікавився Нінка.
— А далі — контора найняла професійного вбивцю, який пробрався до помешкання героя і застромив йому в печінку знаряддя вбивства. Щоправда, герой дещо володів професійною магією і зміг призупинити процес, але вийшов цикл, і тепер нещасний вбивця мусить кожного дня приходити до Прометея, виконувати свою функцію, а потім все починається з початку. Вони вже встигли познайомитися і стати добрими друзями… Нещодавно, здається, п’єсу про це поставили, “День Орла” називається. А до чого це я? Ага, про обачність була мова. Пайба, переважно, після вечірнього молебну перебуває зранку у благодушному настрої розворушеного осиного гнізда. Тож, якщо завтра запізнитеся…
— А, він все одно раніше дванадцятої не явиться. Ходи, Бруксе, не зважай на них.
— Ну що за молодь пішла! — хихотнув Джаскін, — Ні чорта ні начальства не бояться!
Ми з Нінкомпупом рушили в обхід злачних закладів, що розташовувалися уздовж Синяченко-Штрат. Ця вулиця знана тим, що тут колись проживав той самий вуйко Синяченко, що варив загадковий напій первак. Кажуть, після вживання цього напою не міг встояти на ногах навіть пам’ятник Опецьку-Завойовнику, а набагато пізніше, в часи мудрого князя Оковіта, цей напій на допитах заливали в горлянку іноземних шпигунів, і ті або відразу гинули, або ставали щирими громадянами Дрободану. На жаль, формулу напою давно втрачено, хоча деякі вчені ще досі намагаються віднайти цей секрет, і над вулицею часами стоїть густий алхімічний сморід, що спричиняє згортання будь-якої ділової діяльності на кілька кварталів навколо. В той вечір нам пощастило потрапити в самий розпал гулянки якогось місцевого філантропа: цей несамовитий виставляв кожному, хто доводив, що в нього немає ні потреби, ні бажання перехилити чарочку. Кажуть, що в юності він працював у кредитному відділі Храму Скупого Бога, от і скособочився на якихось чудернацьких вимогах своєї контори.