Двоцвіт так і не затямив величезної різниці в обмінному курсі між валютами двох країн. З тією торбинкою грошей Коен міг би запросто заснувати власне маленьке королівство.
— Передам при першій же нагоді, — сказав чарівник і, на свій власний подив, зрозумів, що дійсно збирається так вчинити.
— Добре. Я також думав залишити щось і тобі на згадку.
— О, в цьому немає жодної...
Двоцвіт понишпорив у Багажі і витягнув великий мішок. Він почав запихати в нього одяг, гроші та знімкувальну коробку, аж доки скриня цілком не спорожніла. Останньою він спакував у мішок свою музичну шкатулку-сигаретницю, з інкрустованою мушлями кришкою, дбайливо загорнуту в м’який папір.
— Тепер він твій, — сказав він, опускаючи кришку Багажу. — Мені він більше не знадобиться, та й на мою гардеробну шафу не поміститься.
— Що?
— Ти його не хочеш?
— Ну, я... хочу, звісно... але ж це твій Багаж. Він йде за тобою, не за мною.
— Багаже, — сказав Двоцвіт, — це — Ринсвінд. Він — твій господар, зрозумів?
Багаж неквапливо витягнув свої ніжки, підкреслено повільно повернувся і подивився на Ринсвінда.
— Насправді, не думаю, що він належить будь-кому, окрім себе самого, — сказав Двоцвіт.
— Так, — сказав Ринсвінд невпевнено.
— Ну ось і все, — сказав Двоцвіт. Він простягнув чарівникові руку.
— Прощавай, Ринсвінде. Я надішлю тобі листівку, коли дістануся додому. Чи щось інше.
— Гаразд. Щоразу, як будеш неподалік, тобі обов’язково хтось підкаже, де мене знайти.
— Гаразд. Що ж. Ось і все.
— Так.
— Еге.
Двоцвіт піднявся трапом на борт корабля під нетерплячі вигуки команди матросів.
Почулися удари барабана, і корабель поволі рушив з місця вперед, у каламутні води Анку, які тепер піднялися до свого звичного рівня, а там піймав хвилю відливу, що понесла його у відкрите море.
Ринсвінд спостерігав, аж доки корабель не став маленькою цяткою на горизонті. Тоді чарівник глипнув вниз на Багаж. Той витріщився на нього.
— Слухай, — сказав Ринсвінд. — Іди собі. Я передоручаю тебе тобі ж самому, ясно?
Він повернувся до нього спиною і пішов геть. Через пару секунд він почув, як позаду тупотять малі ніжки. Він рвучко обернувся.
— Я ж сказав, що ти мені не потрібен! — визвірився він і дав йому копняка.
Багаж осів на землю. Ринсвінд повернувся і пішов.
Він пройшов кілька ярдів, зупинився і прислухався. Жодних звуків. Він обернувся і побачив, що Багаж сидить там, де він його залишив. Він весь наче зіщулився. Якусь мить Ринсвінд вагався.
— Ну, добре, — сказав він. — Ходімо.
Повернувся до нього спиною і попрямував до Академії. Через кілька хвилин Багаж, здавалося, дійшов якогось висновку, знову випростав ніжки і потупцяв слідом. Певно, зрозумів, що в нього невеликий вибір.
Вони покрокували вздовж пристані і далі, до міста — дві цятки на пейзажі, який ставав дедалі меншим, і який — з тим, як вони віддалялися, захопив також крихітне судно, що вирушило в далеке плавання безкраїм зеленим морем, котре було лиш частиною блискучого океану, який оперізував оповитий хмарами Диск — на спинах чотирьох слонів-гігантів, котрі й самі трималися на панцирі велетенської черепахи.
Яка незабаром стала блискіткою серед зірок — і щезла.
КІНЕЦЬ
