На матч Польща-Англія він притягнув із пивниці цілий ящик консервів. Обставив їх батареєю пива. Сягав навмання в ящик і поїдав, майже не дивлячись, що він їсть. Одна банка привернула його увагу, бо мати зробила на етикетці смішну помилку: «Грипки мариновані, 2005». Витягав виделкою білі делікатні капелюшки, вкладав у рот, а вони, мов живі, зісковзували йому через горло до шлунка. Забили гол, потім наступний, і він навіть не помітив, коли з'їв усе.
Уночі мусив іти в туалет, де зігнувся над унітазом, здригаючись від блювотних конвульсій. Йому здавалося, що вона стоїть там і дістає його тим своїм нестерпним писклявим голосом, але притомно пригадав, що вона ж померла. Він блював до ранку, але це мало допомогло. З останніх сил йому вдалося викликати швидку. В лікарні йому хотіли зробити пересадку печінки, але не знайшли донора, тому він, не прийшовши до свідомості, вмер через кілька днів.
Виникли певні клопоти, бо не було кому забрати тіло з моргу і влаштувати похорон. Врешті-решт на звернення поліції прийшли по нього приятельки матері, оті бридкі старші пані в чудернацьких беретах. Розкривши над могилою парасольки з абсурдними візерунками, вони виконали свої жалісливі похоронні ритуали.
Шви
Це все почалося одного ранку, коли пан Б., виплутавшись із постелі, пошкандибав, як завжди, до туалету. Останнім часом він погано спав, ніч розсипалася в нього на дрібні шматочки, зовсім як коралі його померлої дружини, які він колись знайшов у шухляді. Узяв їх у руку, а зотлілий шнурочок порвався, і вицвілі кульки розсипалися по підлозі. Більшості йому не вдалося знайти, і відтоді під час безсонних ночей він часто замислювався, де вони проводять своє кругле бездумне життя, у яких клубках пилу угніздилися і які шпари в підлозі стали їхньою життєвою нішею.
Уранці, сидячи на унітазі, він побачив, що його шкарпетки, обидві, мають на самій середині шов — машинний зграбний шов, який веде від пальців стопи аж до гумки.
Ніби дрібна справа, але його заінтригувала. Мабуть, неуважно їх надягав і не помічав такого дивацтва — шкарпетки зі швом по всій довжині, від пальців через підйом аж до гумки. Тому, коли завершив туалетні омовіння, пошкандибав просто до шафи, де внизу в шухляді жили його шкарпетки, утворюючи тугий чорно-сірий клубок. Висмикнув із нього першу-ліпшу й розтягнув на висоті очей. А що натрапив на чорну, а в кімнаті було темнувато, то небагато побачив. Довелося повернутися до спальні по окуляри, і тільки тоді розгледів, що й та чорна має такий шов. Тепер він витягнув усі шкарпетки, принагідно пробуючи знайти до них пари — кожна з них мала шов, що біг від пальців до гумки. Виглядало на те, що той шов цілком для шкарпетки природний, що є її очевидною частиною і не можна його від ідеї шкарпетки відділити.
Спершу він відчув злість — невідомо, чи більше на себе, чи на ті шкарпетки. Йому були невідомі шкарпетки з таким швом по всій довжині. Він знав тільки, що вони мають шов, який біжить упоперек на висоті нігтів, але поза тим вони гладенькі. Гладенькі! Натягнув ту чорну на ногу, виглядала вона дивно, тож із огидою відкинув її та почав приміряти інші, аж урешті втомився і якийсь час відчував, що йому важко дихати. Ніколи раніше він не помічав, що шкарпетки мають такий шов. Як це може бути?
Він вирішив покинути всю цю шкарпеткову справу; останнім часом він часто так робив: те, що його переростало, старанно ховалося на горищі його пам'яті, він вирішував, що не буде більше того вживати. Почав складний ритуал запарювання собі ранкового чаю, до якого додавав трохи травок від простати. Двічі пропускав відвар через ситечко. Поки рідина стікала, пан Б. різав хліб і дві маленькі скибочки намазував маслом. Полуничний джем власного приготування виявився зіпсованим — синьо-сіре вічко плісняви провокативно й нахабно дивилося на нього зі слоїка. Тож він з'їв хліб із самим тільки маслом.
Шовна справа виринала ще кілька разів, але він потрактував її як неминуче зло — як кран, що крапає, як відірвану ручку від тумбочки чи зіпсований замочок куртки. Змагання з такими речами було понад його сили. Одразу після сніданку позначив у телевізійній програмі те, що мав намір сьогодні дивитися. День він намагався заповнити щільно, залишаючи тільки трохи порожніх годин на приготування обіду й вихід до крамниці. Зрештою йому майже ніколи йому не вдавалося пристосуватися до режиму телевізійного графіка. Він засинав у кріслі й раптом прокидався, не усвідомлюючи, котра година, пробуючи за програмою зорієнтуватися, в який час дня відключився.