У крамниці на розі, де він робив покупки, працювала так звана Керівничка. Це була поставна велика жінка з дуже світлою шкірою і сильно наведеними бровами, тоненькими, як ниточки. Коли вона пакувала йому в сітку хліб і баночку паштету, щось там штовхнуло його, і він попросив, немов мимохідь, ще й шкарпетки.
— Візьміть, прошу пана, такі, що не тиснуть, — сказала Керівничка й подала йому пару коричневих шкарпеток, охайно упакованих у целофан. Пан Б. почав їх незграбно крутити в руках, пробуючи щось роздивитися через упаковку. Керівничка взяла в нього пакунок і акуратно зняла целофан. Тут-таки розтягнула одну шкарпетку на своїй доглянутій руці з гарними штучними нігтями й підсунула до очей пана Б.
— Дивіться, вони зовсім не мають гумки, не стискають ногу, і кров плине вільно. У вашому віці… — почала, але не закінчила, визнавши, напевне, що про вік говорити не випадає.
Пан Б. схилився над її рукою, наче мав намір поцілувати.
Серединою шкарпетки біг шов.
— А чи є, може, такі, щоб без шва? — запитав ніби між іншим, коли платив за покупки.
— Як це без шва? — запитала здивована продавчиня.
— Ну, щоб були зовсім гладенькі.
— Та ви що? Адже таких не можна зробити. Як би воно трималося?
І він остаточно вирішив полишити цю справу. Коли чоловік старіє, то багатьох речей не помічає — світ рухається вперед, люди постійно вигадують щось нове, якісь новоявлені зручності. Він не помітив, коли шкарпетки стали іншими, ніж були до цього часу. Ну, що ж, може, це вже віддавна. Неможливо знати все, втішав він сам себе, шкандибаючи додому. Візочок із покупками весело туркотів за ним, світило сонце, його сусідка по дому мила вікна, і йому пригадалося, що він хотів попросити її порекомендувати когось, хто помив би вікна в нього. Зараз він бачив їх іззовні — вони були сірі, так само як фіранки. Було таке враження, що власник цієї квартири помер уже доволі давно. Він прогнав від себе ці дурні думки й завів із сусідкою коротку розмову.
Картини наведення порядків, картини весни осіли в ньому неспокійним почуттям, що треба щось зробити. Він поставив покупки на підлозі в кухні і так, як був, увійшов до кімнати дружини, де тепер спав; свою кімнату він призначив на складання старих телевізійних програм, коробочок, картонних упаковок від йогурту та інших речей, які ще могли придатися.
Він окинув оком милий, усе ще жіночий інтер'єр і визнав, що все в ньому так, як має бути, — штори затягнені, легкий півморок, його постіль на ліжку охайно складена, тільки один ріг ковдри залишається відігнутим, так наче він спить не рухаючись. У чистісінькому, аж блищав, креденці стояли чашки, оздоблені золотими й кобальтовими облямівками, кришталеві келишки й барометр, привезений з-над моря. Чіткий напис підкреслював цей факт: «Криниця Морська». На столику біля ліжка лежав його апарат для вимірювання тиску. Велика шафа біля протилежної до ліжка стіни місяцями притягала його до себе, але від смерті дружини він заглядав до неї зрідка і неохоче. Там усе ще висів її одяг, і він багато разів обіцяв собі, що повіддає його, але досі якось на це не наважився. І оце зараз прийшла йому в голову смілива думка — може б, цими речами обдарувати ту сусідку знизу. А при нагоді запитав би її про миття вікон.
На обід зробив собі квасолевий суп із пакета — він був справді смачний. На друге з'їв присмажену вчорашню молоду картоплю, запиваючи її кефіром. Після недовгого сну, який цілком природно приходив після обіду, пан Б. рушив до своєї кімнати і протягом двох трудових годин навів лад із усіма старими телевізійними програмами, які складав тут тиждень за тижнем, по п'ятдесят скількись на рік, тож назбиралося вже майже чотириста номерів у кількох нерівних, укритих пилом стосах. Викидання їх набрало смислу символічного: пан Б. мав надію розпочати цей рік — бо ж рік починається з весни, а не з якоїсь дати в календарі, — дією очисною, наче ритуальне купання. Йому вдалося їх усі винести на смітник і вкинути в жовтий контейнер із написом «Папір», але тоді його раптом охопила паніка — він позбувся частини свого життя, ампутував свій час, своє минуле. Тож зіп'явся на пальці й розпачливо зазирав усередину, пробуючи розгледіти свої програми. Проте ті зникли в темній прірві. На сходовому майданчику, піднімаючись на свій поверх, він коротко й соромливо схлипнув, а потім йому стало недобре, і це означало, що в нього, мабуть, підскочив тиск.