Наступного ранку, коли він після сніданку сів, як завжди, позначити варті перегляду телевізійні програми, його роздратувала кулькова ручка. Слід, який вона лишала на папері, був коричневий, бридкий. Спершу він подумав, що це вина паперу, тож схопив іншу газету й почав зі злістю малювати кружечки на полях, але й вони виявилися коричневими. Він вирішив, що паста в ручці від старості або з якихось інших причин змінила колір. Злий, що повинен перервати свій улюблений ритуал, аби пошукати щось інше для писання, він пошкандибав до бездоганного креденця, де вони з дружиною протягом усього життя збирали кулькові ручки. Їх там була безліч, і, ясна річ, багато з них не надавалися більше до вжитку — паста повисихала й закупорилися дірочки в стрижнях. Він якийсь час рився в тому мотлоху, аж витягнув їх дві жмені й повернувся до газети, впевнений, що знайдеться хоча б одна, яка писатиме так, як повинна писати — синім, чорним, від біди червоним чи зеленим. Жодна цього не могла. Усі залишали після себе слід огидного гівнистого кольору перегнилого листя, мастики для підлоги чи мокрої іржі від якого хотілося блювати. Старий пан Б. досить довго сидів нерухомо, тільки руки в нього злегка тремтіли. Потім зірвався з місця і з гуркотом відчинив бар у старій меблевій стінці, де тримав документи; схопив перший-ліпший, але одразу ж його відклав; і цей, і всі інші — рахунки, оголошення, виписки — були писані на комп'ютері. Лишень коли вдалося йому витягти знизу якийсь від руки заадресований конверт, то розчаровано побачив, що колір пасти тут також був коричневий.
Він сів у своє улюблене телевізорне крісло, простяг ноги і сидів так без руху, дихаючи й дивлячись у байдужу білість стелі. І лиш потім почали напливати різні думки, якими він жонглював у голові і які згодом покинув:
— що є якась субстанція в пасті кулькових ручок, яка з часом втрачає притаманний їй колір і стає коричневою;
— що щось з'явилося в повітрі, якийсь токсин, який зумовлює, що паста змінює колір на інший, аніж був до цього;
і нарешті:
—- що це в нього змінилася якась жовта плямка в оці, або він має катаракту чи ще щось і по-іншому бачить кольори.
Але стеля й далі залишалася білою. Старий пан Б. встав і продовжив позначення програм — байдуже, яким кольором. Виявилося, що будуть «Таємниці Другої світової війни», а також фільм про бджіл на «Planéte»[2]. Колись він хотів мати вулики.
Потім настала черга марок. Одного дня він витягнув зі скриньки листи й застиг на місці, побачивши, що всі марки на них були круглими. Перфоровані, кольорові, розміром як один злотий. Його кинуло в жар. Не зважаючи на біль у коліні, він швидко піднявся сходами, відчинив двері й, не знімаючи черевиків, побіг у кімнату, де в барі тримав листи. У нього закрутилося в голові, коли побачив, що марки круглі на всіх конвертах, навіть на тих старих.
Він сів у крісло й рився в пам'яті, пробуючи знайти в ній той один правильний образ марок. Він же не збожеволів — чому ж круглі марки здавалися йому такими абсурдними? Може, раніше він не звертав на марки уваги? Язик, солодкий смак клею, шматочок папірця, який його пальці приклеюють на конверт… Листи колись були товстими, пузатими. Конверти мали блакитний колір, ти тягнув язиком по смужці клею, а потім стискав пальцями, щоб обидві частини конверта склеїлися. Перевертав конверт і… — так, марка була квадратна. Це точно. А зараз кругла. Як таке може бути? Він затулив лице долонями й сидів так якийсь час у заспокійливій пустці, яка є під повіками й завжди готова з'явитися. Потім пішов до кухні розпаковувати покупки.
Жінка прийняла подарунок стримано. З підозрою приглядалася до старанно складених у коробці шовкових блузок і светриків. Проте не вдалося їй приховати жадібного блиску в очах, коли вона глянула на хутро. Пан Б. повісив його на дверях.
Коли вони сіли за стіл і з'їли по шматочку торта, запиваючи його чаєм, старий пан Б. набрався сміливості:
— Пані Стасю, — почав він драматично стишеним голосом. Жінка підняла на нього зацікавлений погляд. Її живі карі очі тонули в безлічі зморщок. — Пані Стасю, щось діється не так. Скажіть мені, будь ласка, чи шкарпетки мають шви — такі, по всій довжині?
Вона мовчала, заскочена запитанням, і трошечки відсунулася на стільці.
— Дорогенький, що ви таке говорите? Як то, чи мають шви? Ясно, що мають.