Професор, який прибув позавчора до цього холодного, продутого вітрами й розлогого міста, якраз повертався після самотньої прогулянки до готелю, де мав відбутися бенкет із оказії завершення конференції, на якій він виступав із доповіддю. Конференція була присвячена зв'язкам точних наук із мистецтвом і літературою, а виступ професора стосувався впливу споживання білка на сприйняття кольорів. У ньому він доводив, що розквіт голландського живопису тісно корелює з розвитком тваринництва і стрибкоподібним зростанням споживання багатих на білок наїдків у вигляді молочних продуктів. Амінокислоти, що містяться в сирі, впливають на розвиток певних структур у мозку, які пов'язані з розрізненням кольорів. Його доповідь прийняли дуже тепло, навіть можна сказати — з ентузіазмом. Після ситного обіду, під час якого відбулася дискусія про ілюзійний живопис, він випив кави й не схотів іти з усією групою до знаменитого великого музею; він уже колись бував у ньому, тому вирушив на самотню прогулянку до центру, аби подихати свіжим повітрям і подивитися на життя метрополії.
Ішов він неспішно, розтягуючи свої й без того довгі кроки — був-бо чоловіком відносно високим і худим, — а оскільки несподівано зробилося тепло і медове сонце визирнуло з-за хмар, він зняв піджак і ніс його, недбало перевісивши через руку. Люди, заскочені раптовим покращенням погоди, повисипали на вулиці на прогулянку, їх притягали вітрини, повні фірмових товарів, експонованих вигадливо й кокетливо, як твори мистецтва. Великі шиби відвертали увагу від абияких фасадів, помальованих у надто яскраві кольори. Старий прогулянковий квартал був радше особливим місцем, де люди могли нарешті надивитися одне на одного й оцінити, чи займають вони властиве місце серед інших, а також упевнитись, що цілком добре пасують до світу. Покупки робилися деінде, у відлеглих, величезних торгових центрах, але туди наш професор не вибирався. Він, так само як інші, був задоволений собою, задоволений приїздом, доповіддю, погодою і навіть цим містом, яке ж бо ще позавчора здавалося йому нелюдським і відразливим. Тепер, коли в нього знизився рівень адреналіну і він мав відчуття добре виконаного обов'язку, приємне тепло розлилося по всьому його тілу — він радів сонцю, усміхався людям, яких минав у блаженній переконаності, що ніхто його тут не знає і що він може все, хоча нічого особливого не збирався робити. А перспектива, що невдовзі він опиниться в безпечних нутрощах готелю, з'їсть щось смачне й вип'є холодної горілки, якою тут щедро частували, зумовлювала, що він, власне кажучи, почувся щасливим.
Він свідомо не взяв таксі й вирішив іти в бік метро головною широкою вулицею, якою їхали автомобілі, хоча частіше, зрештою, стояли в заторах. Час від часу проїздило поміж ними авто з синім ліхтарем на даху. Професор ішов рівним кроком, явно відчуваючи задоволення, яке дає рух після багатьох годин сидіння в непровітрюваному залі. Сонце гріло щедро; на ньому була біла сорочка, оздоблена досить ексцентричною краваткою, яку йому вибрала дружина. Йому було легко й добре, хоча сподівання, що під час цієї прогулянки він подихає свіжим повітрям, виявилися марними. Над вулицею-бо звивалися й вирували хвости вихлопних газів, вкручуючись у носи нечисленних перехожих. Професор помітив, що один із них із виглядом арійця мав на обличчі білу масочку.
Він пройшов уже з кілометр уздовж лівої сторони рухливої вулиці, а оскільки з мапи знав, що муситиме перебратися на другий бік, то неспокійно шукав поглядом якоїсь «зебри». Її не було в полі зору, тож він подумав, що під такою рухливою вулицею є, мабуть, підземні переходи, але й на них не наштовхнувся. Уже почав роздумувати, чи не почекати на якийсь більший просвіт у потоці машин і не спробувати перебігти через дорогу, але пригадалася йому, мов пересторога, історія, яку розповідали під час перерви на каву, про одного німецького докторанта, який кілька років тому якраз на такій конференції з німецькою довірою до усталених порядків пробував перейти вулицю на переході на зелене світло й був збитий насмерть автомобілем, який мчав як шалений.