Старанно зорієнтувавшись у тому, де він перебуває, професор обдумав спосіб дістатися до фонтана. Це було нелегко, бо йому треба було увійти в пляму світла, що його кидали лампи на воду, яка била високо вгору, а також пройти коло підозрілих типів, що грали на кам'яній огорожі в шашки чи якусь іншу просту гру. Проте слід було щось робити. Він зняв сорочку й увіпхнув її в кущі. Його огорнув холод, а спина одразу вкрилася гусячою шкірою. Тримаючись тіні, він човгався рачки в бік фонтану й завагався лише там, де проходив гострий край освітленої поверхні. Всунув туди голову й вирішив, що його не помітять. Згрупувався для стрибка й уже через кілька секунд опинився біля фонтана. Йому вдалося увійти у воду, від холоду в нього перехопило подих. Гарячково почав змивати з себе засохлу вже кров, тер пальцями своє напівголе тіло, а під кінець зняв штани, які забарвили воду червоним. Її струмінь, який ритмічно вискакував у небо, потемнів і у світлі дизайнерських ламп виблискував пурпуром. Мокрий голий чоловік побачив здалеку ненависних охоронців, які бігли в його напрямку, побачив також, як зриваються й рушають до нього гравці. Він розвів руки — хотів видобути з себе крик і вдарити ним у велике, освітлене тілисько готелю, але його перехоплене від холоду горло спромоглося добути з себе ледь-що писк чи якесь скавуління. Йому, однак, здавалося, що кричить, а той крик, сильний і чистий, відбиваючись від тисячі шиб будинку, лине у брудне пожовкле небо над цим великим містом і закликає його до порядку.
Тимчасом допали його готельні охоронці, витягли з води й кинули на коліна. Одразу після цього підбігли гравці — і не змогли втриматися, аби не копнути кілька разів цього змерзлого й безсоромно голого тіла. А воно, безголосе, навіть не скрикнуло, лиш цокотіло зубами. Якусь хвильку дебатували над ним, а потім, схопивши під руки, затягли його у відповідне місце.
Серце
Подружжя М. повернулося з відпустки раніше, ніж завжди. Він виглядав втомленим і навіть хворим. Він уже давно скаржився на серце й жив, мабуть, уже тільки завдяки різного роду дієтам, які усували з меню раз це, раз те, згідно з черговими теоріями спеціалістів із харчування, які щораз сміливіше посилалися на історію еволюції, теорію суспільних класів, психоаналіз і так далі. Але передовсім пан М. жив завдяки могутній опікунській силі своєї дружини.
Вона була перукаркою. Не якоюсь там стилісткою зачісок, дизайнеркою волосся, а тим паче власницею «Клініки Волосся» чи «Мануфактури Зачісок». Ні, вона просто стригла, скорочувала, мила, фарбувала й чесала. Працювала в солідному закладі в самому центрі міста й мала своїх клієнтів. На жаль, покидала їх щороку на кілька місяців, від листопада до квітня. Отоді-то панство М. затягало штори в квартирі та їхало до Азії. Він, огрядний, хоча завжди дещо блідий, був колись власником великої, дуже успішної автомобільної майстерні, але після інфаркту вже не міг нею керувати, тому продав бізнес, добре вклав гроші і — як казали сусіди — жив із процентів. Подружжя М. твердило, що життя в Азії дешеве, а зими в Європі дорогі й депресивні.