— Давайте вертатися, — сказала вона, бо хотіла вже закінчити цю розмову. — Мені холодно.
Вона відчувала роздратованість — легеньку, як свербіж. Її дратував його менторський претензійний тон. Дратувала його бездоганність. Він вибачливо подивився на неї, попрощався і сказав, що приєднається до них уночі.
Вони мали звичайне життя, одна й друга. Росли в щасливому домі. Батьки любили одне одного, поки не перестали майже зовсім одне з одним розмовляти, зайняті своєю прогресуючою старістю. Трагедії і драми — як у людей. Здоров'я — під контролем. Діти, дві доньки — успішні. Між ними була різниця в шість років — настільки невелика, щоб мати спільну кімнату, але настільки значна, що не могли вже слухати ту саму музику й позичати одна одній модні фаталашки. Постало між ними порожнє місце, від якого не можна було відмахнутися. Приглядалися одна до одної зацікавлено, із симпатією, зі свого роду прив'язаністю, яку легко сплутати з любов'ю, але, по суті, небагато що їх поєднувало, і йшли вони власними дорогами.
Вони були зведеними сестрами. Їхні батьки увійшли в шлюб кожне зі своїм багажем: вона належала матері, сестра — батькові. На самому початку їм дали зрозуміти, що вони мусять подружитися і що в цей спосіб порятують своїх батьків. Вони отримали завдання співтворення дружної родини, і це вдалося — вони мали схоже почуття обов'язку. Вона мала шість, Рената — дванадцять років. Біологічна мати Ренати померла так рано, що та не пам'ятала її і, мабуть, тому одразу прийняла нову й покохала її. Важко було нарікати. Вона, молодша, була горда, що матиме старшу сестру. Захоплювалася нею, її книжками, музикою, засушеним трупиком жаби, її пізнім поверненням із дня народження приятельки у дивному стані, який вона сприйняла як хворобу і який виявився звичайним наслідком надміру алкоголю. Пам'ятала, як сестра читала вночі, а світло з екрана надавало її обличчю вигляду маски.
Рената покинула дім одразу після школи й зникла у великому місті на кілька років, відвідувала родину тільки на свята. Вивчала космічну інженерію, яка, як потім виявилося, парадоксально не вимагала виходити з дому й дивитися в небо. Після навчання більшу частину часу вона проводила біля екрана, відстежуючи якісь графіки, цифри, дописуючи до них свої. Платили їй за це добре й регулярно. Вона завагітніла і стала жити з мовчазним, як і вона, інженером, спеціалістом із очищення води в далеких країнах. Він часто виїздив, але жилося їм добре, принаймні так це виглядало зовні. Вони купили дім на півдні, мали бджіл і дикий сад. Якось пожежа знищила їхню пасіку, але її відбудували. Вона пам'ятає, як Рената плакала по телефону за тими бджолами. Інших її сліз вона не пригадувала. Життя сестри порівняно з її хаосом здавалося рівненькою, посипаною гравієм стежкою. Відвідувала вона Ренату рідко і запам'ятала її в спортивному костюмі з опаскою на волоссі — та бігала на довгі дистанції по перетятій місцевості до нестями.
Вона помилася під душем, зробила каву й сіла на сходинках тераси, щоб іще раз подивитися на озеро. Поверхня води притягувала погляд, але водночас не давала нічого, на чому він міг би зосередитись, тому свідомість уперто зісковзувала в минуле. Упродовж останніх місяців вона безперестанно замислювалась над тим, де в житті Ренати міг бути якийсь поворотний пункт, знак початку зміни, джерело першої думки про трансфуґацію. Чи це був нервовий злам, може, якась подія, переживання, про яке вони, всі її близькі, не мали поняття. Коли це сталося? Вона губилася в дрібних спогадах, картини минулого миготіли в неї перед очима. Може, причини мають природу пилу: одиничні часточки помітити не можна, але їх маса утворює густий фаталістичний туман. Картина перша: вони стоять перед дзеркалом і, задираючи сукні до пояса, порівнюють свої ноги. Вона задоволено помітила, що має гарніші ноги, ніж старша сестра, довші, стрункіші. Рената погоджується з нею, а потім обидві скачуть по канапі в самих тільки трусиках. Картина друга: бігають наввипередки з іншими дівчатками на шкільному спортивному майданчику, дистанція шістдесят метрів. Рената не затримується на фініші, як усі, а біжить далі, навкруг усього майданчика. Картина третя: вони на морі й закопують одна одну в пісок; Рената лежить закопана майже цілий день, не хоче виходити. Видно тільки легенький рух піску, коли вона дихає. Увечері виявляється, що спалила собі на сонці обличчя.