Увечері того самого дня ми з'їхали втрьох до містечка на вечерю в ресторані; його великі вікна виходили просто на озеро, яке пропонувало гостям заспокійливий вид темної води, що виблискувала вогниками міста. Ця тремтлива безодня весь час відволікала мій погляд від співрозмовників. Їли ми грушки з медом і горгондзолою, а потім — ризото з трюфелями, найдорожчу страву серед пропонованих. Біле вино теж було з тих найкращих. Віктор говорив найбільше, і його низький голос заглушав — на щастя — набридливу музику, механічну й холодну, що долинала звідкись. Він скаржився, що нам бракує харизматичних осіб, що зараз люди якісь звичайні і їм не вистачає сил радикально змінити світ. Його картатий живіт полірував край столу. Дані трактувала мене з ґречною повагою і приємною мені фамільярністю. Вона нахилялася до мене над столом, а торочки її шалі небезпечно отиралися об край тарілки, загрожуючи от-от потрапити в розтоплену горгондзолу. Звичайно ж, я допитувалась про обстеження дітей. Хто вони і для чого їм проходити тест. Ну, і в чому полягає «наша програма» — хоча, правду кажучи, не дуже мене це тоді обходило. Так, ми розмовляли, але мою увагу привертав передовсім смак маленьких, не більших за сірникову голівку шматочків трюфелів. Дітей зібрали тут на три місяці у так званій гірській школі, де під час навчання й дозвілля досліджують їхні здібності. Усі вони — прийомні, сказали мені, а програма полягає в аналізі впливу суспільного капіталу на розвиток особистості (сказав він) і/або впливу всього спектра змінних характеристик середовища на майбутні професійні досягнення (сказала вона). Моє завдання було простим: провести тест у найширшій по можливості версії. Вони хотіли мати докладні профілі і проекції в майбутнє. Дослідження були приватною ініціативою. Спонсори мали всі можливі дозволи, програма була багаторічною і наразі зберігалася в таємниці. Я кивала головою, вдаючи, що слухаю і засвоюю, але насправді весь час насолоджувалась трюфелями. Мала таке враження, що відколи я захворіла, моє відчуття смаку розшарувалося і кожну річ сприймає окремо: гриби, шматки пшеничних макаронів, оливкову олію, пармезан, крихкі дрібочки часнику… Що немає вже страв, а лиш розрізнені конфедерації складників.
— Дякуємо, що така знаменитість, як ти, погодилася особисто сюди приїхати, — сказала Дані, і ми цокнулися келишками.
Ми розмовляли ґречно й ліниво, насолоджуючись їжею, поки вино не розв'язало нам язики. Я говорила, що будь-який намір передбачити майбутнє пробуджує в людях захоплення і водночас великий ірраціональний опір. Зумовлює також клаустрофобний неспокій, і це, без сумніву, той самий страх перед фатумом, із яким людство змагається від часів Єгипту. По суті, люди не хочуть знати майбутнього.
А ще я казала їм, що добре психометричне знаряддя нагадує геніально сконструйовану пастку. Коли вже психіка потрапляє в неї, то що більше метушиться, то більше залишає після себе слідів. Сьогодні ми знаємо, що людина народжується як бомба різних потенцій, і час дорослішання аж ніяк не є збагаченням і навчанням, а радше елімінацією щораз нових можливостей. Урешті-решт із дикої буйної рослини ми стаємо чимось подібним на бонсай — карликовою, підстриженою і закостенілою мініатюрою можливих себе. Мій тест відрізняється від інших тим, що досліджує не те, що ми набуваємо в розвитку, а те, що втрачаємо. Наші можливості обмежуються, але завдяки цьому легше передбачити, ким ми станемо.
Уся моя наукова кар'єра постійно супроводжувалась висміюванням, применшенням, звинуваченнями у парапсихології і навіть у фальшуванні результатів. Мабуть, тому я й стала такою підозріливою і налаштованою захищатися. Спершу атакую і провокую, а потім відступаю, засмучена тим, що я зробила. Найбільше злить мене звинувачення в ірраціональності. Наукові відкриття зазвичай здаються спочатку нераціональними, оскільки саме раціональність визначає межі пізнання; щоб їх перейти, часто треба раціональність відсунути набік і кинутися в темні безодні незвіданого — саме для того, щоб крок за кроком зробити їх раціональними і зрозумілими. Коли я їздила по світу з лекціями про мій тест, кожна лекція починалася словами: «Так, я знаю, що вас це роздратує й розізлить, але життя людини можна спрогнозувати. Для цього існують інструменти». Тоді наставала повна напруження тиша.