Выбрать главу

Статут дозволяв деяким черницям, яких називали зовнішніми сестрами, достатньо інтенсивно контактувати зі світом; інші, оті внутрішні, не виходили поза мури й тільки зрідка з'являлися на тлі решіток наче непередбачуваний, містичний чинник у цій одвічній грі в хрестики-нулики. Внутрішні сестри перебували по самі краєчки вуалей у неустанній молитві, їхні губи рухалися, їхні тіла покірно притискалися до камінної підлоги в каплиці, розкладені навхрест, беззахисні проти струменів ласки, яка запевняла цьому гірському місцю неустанні успіхи у справах, а монахиням — розростання монастирських маєтків. Можливо, саме на цих занурених у молитву внутрішніх сестрах спочивало божественне око у трикутному проломі небес — те саме, яке потім опинилося на однодоларовій банкноті.

Зовнішні сестри вели свій бізнес, із пальцями, поплямленими чорнилом, у яке вони умочували перо, щоб записати в книги нові доставки яєць, масла, полотна або щоб визначити платню для робітників, які будували новий будинок притулку, чи для шевців за черевики для сестер. Сестра Анна розповідала про все це так, як розповідають про родину — захоплено, з любов'ю, вибачаючи предкам гріхи дріб'язковості й надмірної зосередженості на матеріальних справах. Монастир розрісся, наче дуже успішне підприємство, і захопив усю територію вниз по схилу аж до озера. Занепад монастирської родини відбувся лише в XX сторіччі, після війни. Місто щораз більше розширювалося, домагаючись усе нових теренів для вілл і громадських будівель, люди втрачали віру. Від 1968 року в монастир не прийшла жодна нова черниця, не рахуючи, звичайно, Сваті. У 1990 році, коли настоятелькою стала сестра Анна, їх було тридцять сім.

Великі монастирські багатства танули внаслідок розпродажу задля порятунку все менших і менших фінансів і сьогодні, власне кажучи, обмежувались одним будинком, у якому жили сестри. Рештки землі віддали в оренду кільком землеробам, і тепер там паслися корови. Садом займався власник крамниці зі здоровими продуктами, сестри дозволили йому за овочі й молоко використовувати назву монастиря на товарах. Зрештою, виявилося, що вони надто пізно розпізнали можливості, які випливали з меркантильного благословення монастирських рецептур. Торт уже давно був поділений між бенедиктинцями, цистеріанцями, боніфратрами та іншими, які, відчуваючи можливу конкуренцію з боку черниць, у чоловічому союзі вигнали їх із ринку. Не вдалося також перетворення монастиря на дохідний кооператив. Окремий будинок при костелі віддали початковій школі, у маленькому ж будиночку біля саду був тепер костел, яким опікується місто. Це за отримані від оренди гроші сестри минулого року встановили собі засклений ліфт на другий поверх: щораз важче було їм ходити вузькими кам'яними сходами. Тепер кілька разів на день можна побачити, як вони товпляться у скляній клітці, коли дорогою до каплиці долають кілька метрів різниці між поверхами.

Настоятелька розповідала про все це, показуючи мені закамарки монастиря. Я йшла за нею, відчуваючи запах її ряси — вона пахла нутрощами шафи, де роками висять мішечки з лавандою. У приємному почутті безпеки я готова була дозволити їй умовити мене й залишитись тут на решту мого життя, замість того щоб прикладати дітлахам електроди до голів. Мені здавалося, що навколо сестри Анни повітря мандрувало, немов оточував її теплий ореол. Настоятелька могла б ловити його й замикати в баночках — напевно, заробили б сотні тисяч на їхньому продажі.

Вона швидко вела мене прибраними коридорами, що пахли пастою для підлоги, у яких було повно дверей, антресолей, ніш, де стояли відполіровані статуї святих. Я швидко загубилася в цьому лабіринті. Запам'ятала галерею портретів предків, сестер-настоятельок зі схожими одне на одне, наче клони, обличчями, і напис над входом до внутрішньої каплички, викутий товстим готичним шрифтом: «Wie geschrieben stehet: Der erste Mensch Adam ist gemacht mit einer Seele die dem Leib ein thierlich leben gibt: und der letzte Adam mit deinem Geist der da lebendig macht»[8]. Під нашими ногами рипіла підлога, а руки торкалися витертих хребтів поручнів і клямок, які з роками стали зворотною стороною долонь.

вернуться

8

1 Кор. 15, 45: «Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам — то дух оживляючий».