— Їздила по монастирях, сотні кілометрів, і шукала новеньких, які хотіли б переїхати до Європи. Вдалося їй упіймати одну справедливу, Сваті. Розумієш? Поїхала по черницю до Індії!
Наступного дня в мене на столі лежали їхні теки — охайні, економні, спеціалізовані. Містили дані досліджуваних дітей — я попросила ці дані у Віктора. Вони одразу здалися мені дивними, бо замість імен і прізвищ на них були символи, виписані на змащених клеєм картках: «Hd 1.2.2» або «JhC 1.1.2/JhC 1.1.1» і так далі. Я здивовано гляділа на них — вони не були, мабуть, призначені для моїх очей, а Віктор приніс їх мені помилково. Я не розуміла значення цього коду. Крім таблиць біологічних параметрів, там були таблиці геному і графіки, яких я теж зовсім не розуміла. Я пробувала за тими описами ідентифікувати моїх підопічних, але графіки й таблиці ні з чим у мене не асоціювалися — очевидно, описували реальність на іншому рівні, більш абстрактному. Так-так, Віктор, певно, помилився, дав мені не ті документи, яких я чекала. Коли я відносила ці папки до його кабінету, раптовий імпульс примусив мене повернутися на хвильку до себе й занотувати собі ці дивні написи на полях старої газети. Потім спало мені на думку, що добре буде переписати також дати народження. Кабінет Віктора був порожній, коли я залишала теки на столі. Вітер у відчинених вікнах рухав бляшками жалюзі, і звучало це як хор цикад.
Уранці наступного дня прийшло до мене по внутрішній мережі те, що я вже довший час випрошувала, — інформація про середовище й біографічні дані. Кожен файл був тепер позначений тільки іменем і прізвищем. Тьєрі Б., народжений 2.12.2000. Опікуни швейцарці, маленьке місто. Він шкільний педагог, вона бібліотекарка. Детальний опис досліджень мозку, розпізнана слабка епілепсія. Група крові. Основні психологічні тести. Щоденник, що вівся названими батьками, старанний, але малоцікавий. Дислексія. Детальний опис ортодонтичного апарату. Зразки почерку. Знімки. Шкільні твори. Нормальна дитина, якій постійно проводили дуже докладні медичні огляди. Нічого про біологічних батьків. Мірі С., 21.03.2001 — те саме. Докладні таблиці ваги і зросту. Якась хвороба шкіри — фотографії, діагнози і так далі. Названі батьки: середній клас, дрібний підприємець, художниця. Дитячі малюнки. Безліч посилань на якісь інші документи, старанно пронумеровані, класифіковані. Близнята Жуль і Макс, дата народження 9.09.2001. Походили з Баварії. Названі батьки: підприємці, власники якихось текстильних фабрик, вищий середній клас. Згадувались якісь пологові ускладнення, звідси низька шкала Апґар у обох. Жуль — винятковий музичний слух, музична школа. Макс потрапив у ДТП у віці семи років — його збив автомобіль, складний перелом ноги, музичні здібності пересічні.
Я несвідомо сягнула по мої вчорашні нотатки на газеті і знайшла дату народження близнят, прив'язану до двох символів: «Fr 1.1.2» і «Fr 1.1.1», тепер мені йшло легко.
Адріан Т., народжений 20.05.2000, шифр біля його дати народження — це «Jn 1.2.1». Із Лозанни. Названі батьки: службовці. Хлопець мав клопоти з законом. Дані про середовище. Рапорт із поліції. Ішлося про незаконне проникнення в басейн, поламане обладнання. Є кілька родичів. Ева Г., шифр «Tr 1.1.1». Названі батьки розлучилися, коли вона мала дев'ять років. Виховувалася матір'ю, вчителькою. Чудова учениця, баскетболістка. Цікавиться кіно. Пише вірші. Музичні здібності. Лікувалася від юнацького ревматоїдного запалення суглобів.
Я читала побіжно, вражена детальністю описів, висвітленням маленьких підліткових життів у всіх подробицях, наче ці люди готувалися стати шпигунами, геніями чи революціонерами.
Сестра Анна дозволила мені сфотографувати Оксі — кожну деталь його увічненого у своєму розпаді тіла. В аптечній крамниці в містечку я видрукувала знімки й повісила в себе над столом. Тепер достатньо було підвести очі, аби захоплюватись майстерністю багатьох поколінь черниць, які з довірливістю дітей освоювали кожен квадратний сантиметр трупа, намагаючись сховати жах смерті. Ґудзик. Мереживо. Вишивка. Прикрашений шов, аплікація, помпончик, манжет, комірець, кишенька, брижі, виточка, цехін, коралик. Розпачливі докази життя.
В аптеці я мусила чекати на свої ліки кілька днів, тому відомими тільки мені способами знайшла місцевого дилера й купила кілька порцій. Були вони міцні, потужні, я мусила змішувати їх із тютюном. Від часу хімії болі майже зникли, але залишився страх перед ними, скрученими десь усередині мене, як металеві пружини, готові щохвилини розпростатися й розірвати моє тіло на шматки. Коли я курила, вони перетворювались на паперові серпантинки, а світ ставав повним знаків, і речі, далекі одна від одної, неначе висилали одна одній якісь особливі звістки й сигнали, зав'язували вузлами значення, встановлювали контакт. Усе багатозначно підморгувало всьому. Це був дуже ситний стан світу, можна було цим світом достатньо наїстися. Я пройшла дві хіміотерапії, не могла спати. Не могла опанувати власне тіло — єдиною силою, яка в ньому лишилася, був страх. Лікар сказав: від трьох місяців до трьох років. Я знала, що мені піде на користь, якщо я чимось займуся, і тому я сюди приїхала; не тільки з огляду на гроші, хоча в моїй ситуації такі гроші допоможуть продовжити мені життя. Проведення тестів не вимагало від мене якоїсь особливої форми. Я могла робити це мало не автоматично.