Выбрать главу

Ще того самого вечора відбулася урочиста меса, після чого сповістили, що святого Оксенція можна буде побачити найближчої неділі після обідні, тобто через три дні. До того часу завданням сестер було обрядити реліквію і привести до ладу після труднощів мандрівки.

Те, що постало перед сестрами, було жахливим. Вони інстинктивно відсахнулися, коли зацікавлено зазирнули всередину труни. А чого вони сподівалися? У які чудеса одягла їхня уява тіло цього мученика, про якого вони ніколи раніше не чули? Що сподівалися побачити бідні капуцинки, які мерзли в холодних келіях, у рукавичках, натягнутих на потріскані руки, у товстих вовняних панчохах під рясами?

Глухе зітхання розчарованості попливло під склепіння каплиці. Святий Оксенцій був-бо звичайним трупом, щоправда, добре вже висушеним і навіть певним чином охайним, але його вишкірені зуби й порожні очниці все ще могли збуджувати страх чи принаймні огиду.

Сестра Анна казала, що трьох днів не вистачило. Від того часу все нові й нові сестри доглядали небіжчика протягом понад трьохсот років. Перемогли його страхітливість пестливим іменем, дрібними жартиками та оздобами. Вона сама ще замолоду в'язала йому манжети, бо попередні вже зотліли від старості. Це була остання замінена частина одягу святого. Сваті, попри обітниці слухняності, відмовилася ремонтувати вбрання мумії, і сестра Анна визнала її рацію.

Повернувшись до своєї кімнати, я занурилася в мережу. Коли в XVI столітті Рим почав інтенсивно розбудовуватись, котловани під фундаменти нових будинків дуже часто відкривали римські катакомби, а в них — людські тіла. Виявилося, що, як кожне старе місто, Рим побудований на могилах, тому оскарди робітників пробивали склепіння гробниць і впускали туди сонячне світло вперше за багато сотень років. Люди почали самовільно вивчати катакомби, а їхня розбуяла уява обплітала їх таємничими історіями. Бо хто ж міг там лежати, як не християнські мученики?

Рівненько складені на полицях померлі нагадували цінний товар, пляшки досконалого вина, яке роками дозріває, щоб набрати особливих якостей. Померлим уже не перешкоджає ентропійна дія часу, той його нищівний аспект, який перетворює людські обличчя на черепи, а тіла — на скелети. Зовсім навпаки, тіла, коли вони стискаються і перетворюються на прах, переходять у вищий порядок, пом'якшуються і не викликають уже такої огиди, як трупи, що розкладаються, а — як мумії — збуджують радше подив і повагу.

Виявлені некрополі становили проблему. Видобуті звідти рештки пробували ховати повторно на тогочасних цвинтарях, але їх було надто багато — гарних, добре збережених муміфікованих тіл і вишуканих скелетів, цілісних, укладених у привабливих позах. Зір дуже швидко звик до їхнього вигляду, а потім — як це буває в людей — почав виявляти різницю й виділяв ті особливі, так би мовити, найгарніші, найбільш гармонійні, найкраще збережені, а від відкриття їхньої індивідуальної краси недалеко вже було до набуття ними виняткової вартості. В одному з листів Папа, суворий і похмурий Григорій XIII, розмірковував над цією несподіваною численністю померлих: «Здається нам, наче це ціле військо постало з землі в ці важкі часи, а ми, замість йому за цю послугу віддячитися, впихаємо їх знову в пітьму могили. У теперішній поганий для справжньої віри час, коли відступництво загрожує нам з усіх боків і нічим не допомагає меч і вогонь від тієї плюгавої лютеранської єресі, такі померлі можуть стати до бою…» На підтвердження цих слів якийсь із папських службовців (який — точно не відомо; кажуть про довірену особу папи, ксьондза Вердіані, який мав непоганий ніс до комерційних справ) знайшов роботу для тисяч померлих. Невдовзі була створена спеціальна канцелярія, в якій зібрали перспективних, здібних і багатих на уяву кліриків. До роботи запрягли також величезну кількість мовчазних, припнутих до землі черниць, які терпляче відчищали трупи від того, що на них осідало роками. Усі роботи трималися в суворій таємниці.

Святі з'явилися вже готовими, пристойно складеними у скромних трунах, очищеними від пилу, павутиння, рослин і грудок землі, дбайливо прикриті чистим полотном. У кожного була метричка з іменем і походженням, старанно розписана біографія та обставини мучеництва, а також атрибути і сфера посмертної діяльності мученика, які вказували, про якого роду заступництво можна його просити, які молитви до нього скеровувати. Кожен святий мав свої атрибути і своє поле діяльності, як сьогоднішні герої комп'ютерних ігор. Один додавав відваги, інший — щастя. Один заступався за п'яниць, інший боровся з гризунами.