Коли, повертаючись до Інституту, я йшла межами вгору, в голові в мене з'явилась ясна і проста думка, предметна відповідь на запитання, які мене тут так мучили й на які ніхто не хотів мені відповісти: чим є оті дослідження, в яких я беру участь як слухняний, добре оплачуваний солдат. Думка була і проста, і водночас шалена, тож, найімовірніше, була правдивою. І повернулося до мене наївне запитання Мірі з першого дня, коли я туди прибула: «А чи не думали ви, щоб клонувати його? У Китаї це начебто вже роблять».
Я розклала перед собою теки дітей і закурила. Дивилася на їхні дати народження, подані з годиною і місцем, наче частиною досліджень мало бути складання їм гороскопу. Хто, зрештою, знає, може, це теж було в плані? Олівцем дописала до кожної дати, кожного прізвища таємничий шифр.
Самі дослідження я вже закінчила, профілі були накидані, і я все ще чекала на остаточні дані, які зазвичай з'являлися у графічному вигляді як кільканадцять перспективних ліній, менш чи більш правдоподібних. Комп'ютер підраховував усі характеристики, а потім кристалізував їх навколо створених ним осей. Тому головний графік нагадував дерево, гілки якого відрізнялися одна від одної товщиною. Найтовстіші, найкраще викреслені були найбільш правдоподібними. Я вже бачила такі дерева, які нагадували розчепірені баобаби з сотнями гілочок-можливостей. І бачила такі, в яких домінував один товстий конар. Діти — гарні й розумні людські діти, перетворені на дерева.
Я перегортала папери, впорядковуючи групи даних, коли раптом схопив мене біль — той, який я добре знала, який нагадував про себе час від часу, наче вартовий, що пильнує порядок речей. І тоді, на межі болю, перед самим приходом очікуваного полегшення, папери й символи, дати й шифри, якими були позначені досліджувані підлітки, і напис у монастирі над порталом, і усмішка Дані, і чорний шматочок трюфеля, і повні неспокою очі Мірі, яка питала мене про померлого пса, — все це почало котитися в моїй голові, наче куля липкого снігу, а все, що вона прихопила дорогою, зумовлювало, що та куля ставала ще більшою і щільнішою. Справа ставала зрозумілою. Я лиш не мала певності, що означають цифри після літер, може, кількість проб або якісь версії експерименту. Мірі — «Kl 1.2.1», Жуль — «Fr 1.1.1» і Макс — «Fr 1.1.2», Ганна — «Chl 1.1.1», Амелія і Юлія — «Hd 1.2.2» і «Hd 1.2.1», Ева — «Tr 1.1.1», Віто і Отто — «JhC 1.1.2/JhC 1.1.1», Адріан — «Jh 1.2.1», Тьєрі — «JK 1.1.1».
Це просто.
Свята Клара Асизька — тіло без слідів розкладу, від середини XIX сторіччя експоноване у кришталевій вітрині в базиліці святої Клари. Великий вибір реліквій, добре збережене світле волосся. Святий Франциск — скелет у доброму стані, в базиліці святого Франциска в Асизі. Ядвіга Сілезька — теж добре збережений скелет, реліквії розсилаються краківською курією, кістка з підмізинного пальця в костелі у західній Польщі. Уламок кістки святої Гільдеґарди. Кавалки тіла святої Терези, званої Малою, які безперестанно мандрують світом. І ще три інші, яких я не змогла розпізнати, але зараз це вдасться зробити — усього кілька кліків. Я мала враження, що в грі у хрестики-нулики якраз намалювала в клітинці гарне кілечко.
Уранці я була вже спакована й подзвонила по те саме таксі, яке привезло мене сюди понад місяць тому. Коли чекала його перед школою, то побачила Мірі, яка сиділа на паркані. Вона усміхнулася, а я підійшла до неї. Я мовчала, не могла від зворушеності вимовити й слова, тільки дивилася на її занепокоєне, невинне дівоче личко, на її рум'янець.
— Клара? — промовила я нарешті майже нечутно.
Вона зовсім не здивувалася, коли після миті вагання я взяла її долоні й поклала собі на чоло. Лише через кілька секунд вона зрозуміла, про що йдеться, і торкнулася також моїх очей і вух, а потім поклала обидві руки на моєму серці — там, де я їх потребувала найбільше.
Календар людських свят
Ілон Масажист найкраще знає тіло Монодікоса. Він — майстер. І хтось незамінний. Знає кожен квадратний сантиметр його тіла і, коли простягає вперед руки, може відтворити це тіло пальцями, створити невловимий фантом із дотиків, прогладжувань, легесеньких поплескувань, які мають стимулювати кровообіг. Він точно знає, де розташований кожен шрам, і знає етапи їхнього загоювання, знає, де колись були надірвані стегна і чи достатньо зрослися, в якому місці з'явилися гематоми і чи вже розсмокталися, знає кожне стовщення, кожен шов, кожен слід після перелому, кожен м'язовий блок — усе це його господарство, яким він із найбільшою старанністю займається вже двадцять чотири роки. Раніше це робив його батько. Ілон знає також, що колись його втратить, бо не має сина, якому міг би його передати.