Але має доньку.
Недавно привела її додому поліція. Відтоді Ілон Масажист щоденно перевіряв, о котрій годині вона вертається, старанно обнюхував її, а одного разу зробив їй тест на наркотики. Той нічого не показав. Проблеми Орести мали інший характер. Виглядало на те, що дівчина страждає від якогось роду гнівної депресії, що можна би було приписати гормонам і вікові бурхливого дорослішання.
Стосовно доньки він мав величезне, тривале і щораз більш стужавіле почуття вини. Але не з тієї причини, що не зміг зарадити хворобі, а потім смерті її матері. Не тому також, що бракувало йому для доньки часу і що навіть коли не працював і частіше бував удома, не знав, як із нею розмовляти і взагалі, що мав би їй казати, якби вже почали розмову. Ішлося не про це. Ілон Масажист просто шкодував, що вона взагалі народилася, оскільки, найімовірніше, не чекало її в житті нічого доброго. Саме так він думав і дуже тужив, що породив її, що спало їм із дружиною на думку щось таке, як дитина. Була вона його недоглядом, його гріхом.
Їй уже виповнилося шістнадцять, але виглядала вона все ще по-дитячому. Мала довге кучеряве волосся, і лицем була схожа на нього, через що не виглядала надто вродливою. Він бідкався її майбутнім і хоча добре знав, що вона не зможе продовжити його справу, вчив її своєму фахові. Але вона, треба щиро про це сказати, зовсім не рвалася до науки.
Якось вона прийшла зі школи трохи раніше, коли він уже виходив, і сказала:
— Ілоне, у мене буде спати моя приятелька.
Він стривожився. Глянув на помешкання очима гостя — важко було не помітити, що воно захаращене й темне. Коли він, не протестуючи, шукав додатковий комплект ключів, то дізнався ще, що приятельку звуть Філіпа і що вони знайомі вже кілька місяців.
Увечері, коли та прийшла, його здивував вигляд дівчини. Він мав враження, що вона значно старша, ніж твердила, що була зрілою жінкою, чого навіть її хлоп'яча фігура не могла приховати. Вітаючись, дівчата поцілувалися в уста, йому вона подала руку. Глянула в очі швидко, але так інтенсивно, що він відвів погляд. Потім, щебечучи, зникли в кімнаті Орести. Коли він уранці встав, там усе ще панувала тиша.
Дорога з дому на роботу забирала в Ілона Масажиста двадцять хвилин пішки. Спершу йшов берегом сильно забрудненої ріки, яка несла свої темні, гнівні води з тихим бурчанням. Потім переходив через міст, де щоденно маніфестували люди, які успадкували якийсь давній протест — ніхто з перехожих не пам'ятав уже, про що йшлося. Вони стояли в мовчанні з вустами, заклеєними чорною стрічкою, від ранку до полудня, потім, після перерви на обід, їх заступала друга зміна.
За мостом була урядова дільниця; щоб увійти туди, він мусив показати перепустку. Тут було майже пусто, гомін міста розпливався у брукованих завулках, деформувався на обірваних карнизах і перетворювався на дивні відлуння на розкішних подвір'ях.
Іноді Ілон Масажист мав неспокійне відчуття, що калюжі і плями на штукатурці якось між собою корелюються, розмовляють, граються своїми формами, домовляються, пліткують про людей, мешканців цього темного міста. І завжди впадали йому в око якісь ремонтні бригади, які щось лагодили. Під час зварки на хвильку робилося гарно — іскри розбризкувались на всі боки, а калюжі кольору іржі ловили їхній блиск і якусь мить висвітлювали на своїх екранах.
Ілон не вмів марнувати час, тож тільки-но опинявся у своєму королівстві, одразу починав готувати обладнання, змішувати олії, виготовляти мазі. Часом просто робив порядки, незадоволений браком відповідної старанності, яку виявляли прибиральники. У Сірі Дні він працював досить інтенсивно — масаж усього тіла відбувався двічі на день, вранці і ввечері. До цього додавався окремий масаж стоп, поєднаний з акупресурою. Тоді він вдавався до допомоги спеціально приділеного йому рекона. Кілька днів тому Ілон вирішив також застосувати так звані струми Плессі, які в минулому десятилітті винайшов науковець із Університету і які в незвичайний спосіб стимулювали з'єднувальну тканину. Після кожного масажу мусив також нанести всі найдрібніші зміни на мап-тіло. Вечір він використовував для підготовки інструментів.
За традицією після кожного сезону знаряддя треба ховати у спеціальних металевих скриньках. Тому для Ілона Масажиста кожен рік одразу після Великого Дня починався однаково — відкручуванням заіржавілих гвинтиків зі сховків, де зберігалися інструменти на цей період. Гвинтики іржавіли від агресивної вологи, і з них сипався темно-червоний порошок. Ще малим хлопцем він казав батькові, який займався тим самим, що й він, що з гвинтиків тече кров. Його батько був масажистом-реконом упродовж тридцяти восьми років, поки не помер, а тоді — згідно з традицією — його спадкоємцем став Ілон. На жаль, оскільки сам він має дочку, то в майбутньому буде вимушений передати свій фах комусь іншому. Це буде Альдо, син одного з реконів; треба визнати — здібний. Ілон терпляче вчив його, але серце його сповнював біль, до якого він із часом звик.