Тож іржа сипалася йому на пальці, дрібний пил залишався на рукаві. Металеві сховки іржавіли, і дверцята не прилягали щільно до стіни. Колись сховки робилися з пластику, але його з'їли спеціально виведені бактерії. Раніше їх випустили в море, щоб вони розклали пластикове сміття, але вони з часом вийшли на сушу, і їхньою жертвою став увесь пластик на світі. Від речей зі штучних матеріалів залишилися ледь-що зотлілі скелети, фантом людської цивілізації. Люди повернулися до металів, тим паче що бактерій винищити не вдавалося. Металу, однак, весь час бракувало, та й коштував він дорого, і там, де можна було, його заміняли каучуком і деревом. Сейфи Ілона Масажиста були, однак, із найкращого металу, що, проте, не вберегло їх від всюдисущої іржі. Труднощі створювало також те, що закручували їх гвинтиками з напівкруглими голівками. За багато років голівки витерлись, і рівчачок став надто плиткий, тому їх закручування й відкручування було справжньою мукою.
Період одразу після Великого Дня — це час хірургів і ортопедів, діагностика переломів і забоїв, швидка допомога в невідкладних випадках. Гіпс від переломів, зміцнення опірності. Робляться докладні обстеження мозку й серця, перевіряється склад крові. Не можна допустити до критичної ситуації, як це було, наприклад, дванадцять років тому, коли Монодікос підхопив метаболічний ацидоз. Вибухнула паніка. Ілон протягом кількох зловісних днів приглядався до зусиль лікарів і нічого не міг зробити.
Щоденно відбувалася коротка нарада всього колективу найрізноманітніших спеціалістів. Ілон тримався фармацевтів, йому подобався їхній спосіб мислення: що на все знайдеться якийсь цілющий засіб і що немає безвихідних ситуацій. Часто заглядав до них — як вони варили, розтирали, змішували. Запах коштовного бджолиного воску змішувався у нього в носі з м'ятою та евкаліптом, коли він нахилявся над кадобом, у якому готувалися припарки. Найбільше його цікавили шрами. Іноді вони виявлялися такими товстими та глибокими, що не давали можливості його всезнаючим рукам дістатися до м'язів. Мусив лавірувати між ними, як корабель між скелями. Деякі місця, як-то долоні й передпліччя, були суцільними, ніколи до кінця не загоєними шрамами. Тому він і вправлявся на мап-тілі, зробленому з найкращої гуми, на якому скрупульозно відображав найдрібніші навіть деталі тіла Монодікоса; на цьому фантомі готував кожен рух старанно обдуманого масажу.
Вдома — про що ніхто не знав, окрім, звичайно, Орести, — він мав друге мап-тіло, нелегальне. Тримав його на веранді, де влаштував собі домашній кабінет, прикривав ковдрою, проте людські форми завжди проглядали з-під накриття і збуджували в ньому почуття вини. Справжнє живе тіло Монодікоса перебувало в Підземеллях Палацу, в спеціальних, кліматизованих і постійно знезаражуваних приміщеннях, де воно приходило до тями, під'єднане до крапельниць, під випромінювальними лампами, оточене всіляким потрібним обладнанням. Приватне, нелегальне мап-тіло в домі Ілона Масажиста було досконалим фантомом. Він дістав його від батька і вдосконалював роками. Проводив над гумовою постаттю по кілька годин щодня, терпляче наносячи на неї кожну зміну, відображаючи кожен квадратний сантиметр справжнього тіла. Мап-тіло було манекеном із м'якої гуми, колись дуже піддатливої і пружної, а сьогодні, на жаль, — крихкої та потрісканої. Гума на дотик нагадувала людське тіло, ніби делікатне, але яке створювало рішучий опір. Коли він виймав мап-тіло й поміщав його на масажному столі, то мав відчуття, що бере участь у якомусь ритуалі, що робить освячену, небуденну річ. Йому краще було погодитись, ніж боротися з тим дивним відчуттям, тому, поклавши манекена на стіл і відкривши його гумову наготу, він відступав на крок і виконував щось схоже на поспішний уклін. До цього, ясна річ, він відбував такий самий ритуал очищення, як перед справжнім тілом Монодікоса. Він знав, що це абсурдно, але ця процедура дозволяла йому краще зосередитись і повністю трансформуватись у власні долоні. Колись, аби прощати смуток — він не пам'ятав, чи було це невдовзі після смерті дружини, чи значно пізніше, коли перестав про неї думати, хоча осад меланхолії залишився в ньому вже назавжди, — він проводив довгі тихі години, моделюючи обличчя Монодікоса; йому вдалося відтворити його довгасті риси, великі очі й довгий делікатний ніс, обличчя водночас людське і нелюдське. Він усвідомлював, що припустився богохульства. Коли працював над шрамами, то закривав його обличчя шаликом із гарусу в чорно-жовті смуги. Мап-тіло він тримав для Орести, щоб вона практикувалася. А те обличчя зробив для себе, щоб завжди почуватися ніяково і пам'ятати, в чому бере участь.