«Я тут, щоб удосконалити навички, які вже маю, і, звісно, щоб навчитися нових», — каже Дженніфер Райнбарґер, одна з чотирьох жінок у групі. Вона цивільна слідча на місцях злочинів (або ж «криміналістка») у відділку поліції в Плато, штат Техас, і вже має понад 400 годин судово-медичної підготовки, накопичені за п’ять років. Попри це, Дженніфер вважає, що не можна втрачати можливість, яку надає NFA. «Усі наші інструктори — визнані як у межах країни, так і в усьому світі фахівці у своїй галузі. Кращих викладачів не знайдеш».
Дотепер програма давала учасникам змогу опанувати організацію роботи на місці злочину, опрацювання прихованих відбитків пальців та судово-медичну експертизу. Але прийдешнього тижня курсанти очікують з тривогою й нетерпінням, адже там передбачені заняття з ідентифікації тіл. В інших країнах також є власні версії тренінгу NFA (Національний тренувальний центр у графстві Дарем використовує імітаційні сцени злочинів у дев’ятитижневому курсі), проте можливості в них значно нижчі. Саме тому академія досягає найвищих результатів, створюючи умови для максимально реалістичної реконструкції місця злочину. Ідея програми: що реалістичніше відтворення ситуації при тренуванні, то краще будуть підготовлені учасники, коли зіткнуться зі справжньою проблемою. Для аналізу слідів крові беруть прострочені зразки з банків крові, тобто людські, а не свинячі; підпал відтворюють на будинках, призначених для знесення, а не спалюють виготовлені на замовлення муляжі. Але найголовнішим елементом програми NFA є саме вправи з ідентифікації трупів. «Це наша візитна картка. Це те, що робить нас унікальними, — каже Голлкокс. — Є кілька закладів, де ви розкопуєте й аналізуєте рештки свинячих тушок, але ніде, окрім нашого Центру, ви не зможете розкопувати й аналізувати рештки людських тіл».
Програма здійснюється спільно з Відкритим антропологічним дослідницьким центром Університету Теннессі. Відома в просторіччі як «Трупна ферма», вона була започаткована в 1980 році доктором Вільямом Бассом, який прагнув систематизувати реєстрацію й дослідження процесу розкладання тіла, зокрема пошуку шляхів встановлення загального часу з моменту смерті на основі аналізу останків. Це єдиний антропологічний заклад у світі, який використовує людські тіла у своїх дослідженнях. Деякі з них є «невстановленими безхатьками», їх надає судово-медична експертиза, але більшість тіл надається відповідно до заповітів або самими особами, або їхніми родинами. Лише минулого року заклад отримав майже п’ятдесят тіл: пропорційний набір університетських професорів, юристів, медсестер і волоцюг.
За день до початку тренінгу сам доктор Басс інструктує курсантів, на що слід звертати увагу під час роботи на місці злочину з людськими останками. Протягом кар’єри він працював на десятках місць злочинів і, хоча офіційно вийшов на пенсію, ще викладає в Академії. Його краватка зі Снупі та неформальна манера спілкування допомагають розрядити передбачувано похмуру атмосферу, властиву предмету, та при цьому не відкидають його базової серйозності. «Дурних запитань не буває, — каже доктор курсантам. — На місці злочину можливі будь-які припущення».
Протягом наступних двох годин курсантам демонструють слайди з місць злочинів, над якими працював Басс, а також коментують уроки, отримані на кожному з них. «Завжди, завжди проводьте рентген випаленого матеріалу і завжди робіть рентген матеріалу, вкритого личинками. Під ним може бути ніж». Клас безпристрасно слухає, як викладач описує, скільки часу може знадобитися тілу для повного розкладення, або «скелетування», як впливають на рослинність леткі жирні кислоти трупа, і те, що коли тіло розкладається, то шкіра злущується з рук, «як рукавичка». Цей жахливий залишок, який можна легко сприйняти за сухий листок, коли тіло перебуває на відкритому повітрі, слідчі часто не помічають і пропускають один із найкращих засобів ідентифікації жертви. Рекомендація Басса звучить як моторошний кулінарний рецепт: якщо шкіра пошкоджена, потрібно замочити її на ніч у теплій воді, і тоді з неї ще можна взяти відбитки пальців.
Рано-вранці клас збирається на автостоянці біля воріт «Трупної ферми». Розташований на двох акрах лісистого схилу пагорба, заклад прихований за високим дерев’яним парканом, який обтягнуто металевою сіткою та увінчано колючим дротом. Чути нервові жарти — курсанти щедро обливають себе засобом від комах (у Теннессі здається, що все, що літає чи повзає, кусає або жалить) і надягають захисні білі комбінезони, рукавички та чоботи. Звісно, маски також доступні на випадок, якщо хтось не може впоратися з запахом.