— Ми так думаємо, — відповів один зі слідчих. — Відправили їх до орнітолога.
— А зразки ґрунту?
— Вже в лабораторії.
Концентрація заліза в ґрунті може вказати на те, скільки крові поглинуто. Якщо горло жертві перерізали там, де лежало тіло, вміст заліза буде високим, якщо ні, то або рани завдали, коли вона вже була мертва, або її вбили ще десь, а тіло кинули тут пізніше.
— А комахи? — запитав я.
— Ми вже не вперше так працюємо, знаєте?
— Знаю. Я просто намагаюся зрозуміти, що вже зроблено.
Він позірно зітхнув:
— Ми взяли зразки комах.
— Що ви знайшли?
— Вони називаються «личинки».
Почулися смішки. Я поглянув на них.
— А лялечки?
— А що лялечки?
— Якого вони кольору? Бліді? Темні? Де порожні кокони?
Він тільки похмуро моргав на мене. Сміху вже не було.
— А жуки? На тілі було багато?
Він витріщився на мене, мов на божевільного.
— Це розслідування вбивства, а не шкільний проєкт з біології!
Представник старої школи. Теперішня порода слідчих прагне вивчати нові методики, відкрита до будь-якого нового знання, яке може стати в пригоді. Але залишаються ще такі, які опираються будь-чому, що не вписується в їхній недоторканний досвід. Я з такими раз у раз стикався. Враження таке, що вони чатують навколо тебе.
Я обернувся до Маккензі:
— Різні комахи мають різні життєві цикли. Личинки тут здебільшого від м’ясної мухи. Сірої м’ясної чи зеленої. Рани на тілі відкриті, ми можемо припустити, що комахи налетіли одразу. Протягом години вони вже відкладали яйця, якщо це почалося при денному світлі.
Поколупавшись у землі, я підчепив нерухому личинку. Простягнув її на долоні.
— Ось ця вже майже залялькувалася. Що старші вони, то темнішими стають. З її вигляду можу сказати, що їй днів сім-вісім. Не бачу поблизу фрагментів кокона, це означає, що лялечки ще не вилуплювалися. Повний життєвий цикл м’ясної мухи триває чотирнадцять днів, отже, це дозволяє припустити, що тіло тут стільки не пролежало.
Кинув лялечку назад у траву. Інші офіцери припинили роботу й слухали.
— Отже, з базової активності комах можна встановити приблизний інтервал часу, який минув з моменту смерті. Від одного до двох тижнів. Переконаний, ви знаєте, що ось це таке? — запитав я, вказуючи на сліди жовто-білої речовини, яка приклеїлася до окремих травинок.
— Це побічний продукт розкладення, — холодно сказав один з офіцерів слідчої групи.
— Правильно, — підтвердив я, — це зветься адипоцир, ще відомий як трупний віск, або жировіск. У своїй основі це мило, що утворюється з жирних кислот тіла, коли руйнуються білки м’язів. Він різко збільшує лужність ґрунту, що вбиває траву. Якщо придивитися до цієї білої речовини, видно, що вона крихка й розсипчаста. Це дозволяє припустити досить швидке розкладання, тому що при повільному адипоцир зазвичай м’якший. Така реакція характерна для трупа, який лежав на відкритому повітрі за спекотної погоди та з численними відкритими ранами, які сприяли вторгненню бактерій. Проте жировоску тут небагато, що знову свідчить: смерть настала менш ніж два тижні тому.
Зависла тиша.
— Наскільки менш? — запитав Маккензі, перериваючи мовчання.
— Без додаткових даних сказати неможливо, — я подивився на зів’ялу рослинність та знизав плечима. — Найточніша здогадка, якщо взяти до уваги високу швидкість розкладання, це, я б сказав, дев’ять-десять днів. Якби тіло пролежало значно довше за такої спеки, воно б уже повністю перетворилося на скелет.
Пояснюючи все це, я проглядав мертву траву, намагаючись побачити деталь, на яку дуже сподівався.
— Як було орієнтоване тіло? — запитав я слідчого.
— Як було що?
— В який бік головою?
Він похмуро вказав. Я пригадав фотографії, уявив, як були витягнуті над головою руки, та перевірив землю навколо цього місця. На ділянці мертвої трави я не міг знайти того, що хотів, отже, почав розширяти зону пошуків навколо, ретельно розділяючи стебла трави, щоб побачити, що лежить біля їхньої основи.
Вже почавши думати, що нічого не знайду, бо предмет моїх пошуків підібрала якась тварина, що харчується падлом, я раптом побачив те, що шукав.
— Можна пакет для речових доказів?
Почекав, поки його дадуть, дотягнувся до трави та легенько підняв висохлий коричневий клаптик. Поклав його в пакет і застібнув.
— Що це? — Маккензі нахилив голову й роздивлявся.
— Коли тіло лежить мертвим близько тижня, з нього починає сходити шкіра. Тому вона на трупі має такий зморшкуватий вигляд, наче за розміром не пасує. Зокрема, це відбувається з руками. Зрештою шкіра повністю сходить, мов рукавичка. Їх часто не помічають, бо люди не знають, що воно таке, можуть переплутати з засохлим листям.