Я підняв прозору пластикову торбинку, що містила клаптик тканини, подібний до пергаменту.
— Ви казали, вам потрібні відбитки пальців.
Маккензі різко смикнув головою:
— Жартуєте!
— Ні. Я не знаю, з лівої це чи з правої руки, але друга має бути десь поблизу, якщо якась тварина її не підібрала. Спробуйте знайти.
Офіцер зі слідчої групи пхикнув:
— І як ми маємо отримати з цього відбитки? — запитав він. — Подивіться лишень! Це ж якась клята луска!
— О, досить просто, — я вже почав насолоджуватися процесом. — Як на пакетах пишуть: «Просто додай води!»
Він спантеличено витріщився на мене.
— Намочіть його на ніч. Воно знову набере вологи, й ви зможете натягти його на руку, мов рукавичку. Отримаєте достатній набір відбитків для ідентифікації тіла. — Я простягнув йому торбинку. — Я б пошукав когось із маленькими руками на вашому місці. І спочатку треба гумові рукавички вдягти.
Хай далі витріщається на торбинку. А я пірнув під огороджувальну стрічку. Починалася реакція. Я стягнув захисний комбінезон та бахили, радий, що можу їх позбутися.
Поки я згрібав знятий мотлох, підійшов Маккензі. Похитав головою.
— Вік живи — вік учись. Де в біса ви стільки всього набралися?
— У Штатах. Кілька років працював у лабораторії антропологічних досліджень в Теннессі. «Трупна ферма», так її прозвали. Єдине місце у світі, де вивчення процесу розкладу відбувається на трупах людей. Як довго розпад триває за різних умов, які фактори можуть на нього вплинути. Там тренуються фахівці ФБР із визначення тіл. — Я кивнув на слідчого за стрічками, який сердито роздавав інструкції команді. — Ми могли б і в нас запровадити щось подібне.
— Без шансів, — Маккензі намагався звільнитися від рукавичок. — Ненавиджу ці кляті штуки, — бурмотів він, обтрушуючись. — То ви вважаєте, що тіло лежало мертвим приблизно десять днів?
Я стягнув рукавички. Запах латексу й вологої шкіри викликав більше спогадів, ніж хотілося.
— Дев’ять чи десять. Але це не означає, що воно лежало тут весь цей час. Його могли перенести. Я впевнений, що ваші судмедексперти це визначать.
— Ви могли б їм допомогти.
— Вибачте, я сказав, що допоможу ідентифікувати тіло. До завтра ви вже матимете кращу змогу дізнатися, хто це є. — Або не є, додав я подумки.
Маккензі бачив мене наскрізь.
— Ми вживаємо серйозних заходів, щоб спробувати знайти Саллі Палмер, — сказав він. — Ніхто, з ким ми говорили наразі, не бачив її після барбекю в пабі. Вона замовила продукти, мала їх забрати наступного дня, та так і не забрала. А ще жінка зазвичай щоранку заглядала до кіоску по газети. Затята читачка «Ґардіан», мабуть. Але й тут вона не з’явилася.
У мені росло темне, потворне почуття.
— І ніхто дотепер про це не повідомив?
— Та отож. Таке враження, що ніхто за нею не скучав. Усі думали, що вона кудись поїхала чи занурилася в писання. Газетяр сказав, що вона була ніби немісцева. Багато що говорить про невеличку громаду, еге ж?
Я не міг нічого сказати. Бо теж не помітив її відсутності.
— Але то не означає, що це вона. Барбекю було майже два тижні тому. Та, яку тут знайшли, мертва менший проміжок часу. А мобільний Саллі?
— А що він?
— Ще не розрядився, коли я на нього телефонував. Якби її не було весь цей час, батареї б не вистачило.
— Не обов’язково. Це нова модель, із зарядом на чотириста годин у період спокою. Майже шістнадцять днів. Може, й перебільшення, але мобільник просто лежав у неї в сумочці, ним не користувалися, міг втримати заряд.
— Все одно, це може бути хтось іще, — наполягав я, не вірячи власним словам.
— Можливо, — з його голосу було чутно, що він знає дещо, чим не хоче зі мною ділитися. — Але хто б це не був, нам потрібно знайти вбивцю.
Не посперечаєшся.
— Думаєте, це хтось із місцевих? Із селища?
— Я ще ні на кого не думаю. Жертва могла просто мандрувати автостопом. Вбивця міг просто викинути її, коли їхав повз. Надто рано щось казати, — він втягнув повітря. — Послухайте…
— Відповідь так само «ні».
— Ви ж не знаєте, що я збирався спитати.
— Знаю. Ще одна маленька послуга, щоб вам допомогти. А потім ще і ще, — я похитав головою. — Я більше цим не займаюся. Є інші люди в країні, які це вміють.
— Небагато. А ви були найкращий.
— Вже не найкращий. Я зробив, що міг.
Він холодно запитав: