Це ставлення зміниться ще до кінця дня.
Для мене воно змінилось об одинадцятій ранку, коли зателефонував Маккензі. Я погано спав, прийшов до клініки рано й намагався витрусити з пам’яті рештки чергових нічних привидів. Коли телефон на моєму робочому столі задзвонив і Дженіс повідомила, хто це, в мене знову все скрутило всередині.
— З’єднайте нас.
Очікування з’єднання здалося нескінченним, хоча тривало недовго.
— Ми ідентифікували відбитки пальців, — сказав Маккензі, щойно я відповів. — Це Саллі Палмер.
— Ви певні?
«Дурне питання», — подумав я.
— Жодного сумніву. Відбитки збігаються зі зразками з її дому. І в нас є її офіційні зразки. Студенткою вона була заарештована під час акції протесту.
Вона не здавалася мені такою вже войовничою чи схильною до протестів, але я тоді її не знав. І вже не знатиму.
Маккензі продовжив:
— Тепер, коли в нас точно визначена особа, можемо дати справі хід. Але я гадаю, вам цікаво буде дізнатися, що ми досі не можемо знайти нікого, хто бачив її після того барбекю в пабі.
Він почекав, ніби я мав осмислити це повідомлення. Це дало мені час зібратися з думками.
— Ви маєте на увазі, що рівняння не сходиться, — сказав я.
— Якщо вона померла тільки дев’ять днів тому. Виходить так, що вона зникла майже два тижні як. Залишаються кілька днів, про які нам нічого не відомо.
— Але це був тільки аналітичний висновок, — зауважив я. — Я міг помилитися. Що каже патологоанатом?
— Він ще працює, — сухо відповів інспектор, — але не заперечує вашого висновку.
Я був здивований. Колись я мав справу з жертвою вбивства, яку тримали в холодильнику кілька тижнів, після чого вбивця зрештою викинув тіло; але зазвичай фізичний розпад відбувається за визначеним графіком. Він може бути різним залежно від довкілля, сповільненим чи прискореним температурою й вологістю. Але процес можна простежити, якщо взяти до уваги всі фактори. А те, що я бачив напередодні на болотах (я так і не міг зараз емоційно перемкнутися й пов’язати це з жінкою, яку знав), було неспростовним, як рука на секундомірі. Залишалося тільки зрозуміти значення побаченого.
Небагато патологоанатомів здатні на це. Є певна спільна зона відповідальності між судовою антропологією та патологоанатомією, але щойно починається розкладання, більшість патологоанатомів опускають руки. Їхнє поле дослідження — причина смерті, а її надзвичайно важко визначити, коли біологія тіла починає руйнуватись. І саме там починалася моя робота.
«Більше не моя», — нагадав я собі.
— Ви мене чуєте, докторе Гантер? — запитав Маккензі.
— Так.
— Добре. Бо це заводить нас у скрутне становище. Так чи так потрібно пояснити ці кілька додаткових днів.
— Може, вона занурилася в писання. Або кудись поїхала. Її викликали, а попередити нікого вона не встигла.
— І її вбили, щойно вона повернулась, і ніхто в селищі її не бачив?
— Це можливо, — сказав я вперто. — Може, вона застала грабіжника в домі?
— Може, — погодився Маккензі. — У такому разі нам треба визначити, так воно чи ні.
— Я не розумію, до чого тут я.
— А собака?
— Собака? — перепитав я, хоча зрозумів, до чого він веде.
— Є сенс припустити, що вбивця Саллі Палмер вбив і її собаку. Отже, питання в тому, як давно померла собака.
Мене, з одного боку, вразило, як розумно це помітив Маккензі, з іншого — роздратувало, що сам я про це не подумав. Звісно, я робив усе, щоб взагалі не думати про це. Але були часи, коли мені не потрібно було нагадувати про таке.
— Якщо собаку вбили точно в той самий час, — вів далі Маккензі, — можна повірити в грабіжника. Вона або сидить пише всі ці дні, або звідкись приїздить додому, її собака лякає злодія, він убиває їх обох і кидає тіло на болотах. Або навпаки. Якщо собаку вбито раніше, то й картина інша: це означає, що вбивця не прикінчив її одразу. Він тримав її замкненою кілька днів, потім йому набридло, й він її зарізав.
Маккензі помовчав, чекаючи, щоб його слова створили належний ефект.
— Тепер, я ж кажу, є дещо, про що нам потрібно дізнатися, правда, докторе Гантер?
Будинок Саллі Палмер змінився, відколи я бачив його востаннє. Тоді він стояв порожній та мовчазний, тепер сповнився похмурих непрошених гостей. Двір заполонили машини поліції, поліціянти в уніформах та експерти, які парилися в білих захисних костюмах, клопоталися своїми справами. Але весь цей гамір тільки підкреслював атмосферу покинутості, перетворюючи те, що колись було домівкою, на сповнену безнадії «капсулу часу», яка мала зібрати й законсервувати недалеке минуле для подальшого розбору на деталі.