Це було рішення, про яке довелося пошкодувати.
Я витратив кілька марних годин, плентаючись заболоченим лугом. До нашої групи належав також Руперт Саттон, який наче тішився тим, що йому вдалося бодай ненадовго втекти з-під опіки своєї надто турботливої матері. Огрядність заважала хлопцеві триматися на рівні з рештою команди, але він наздоганяв, важко дихаючи ротом, поки ми повільно пробиралися бакаями, намагаючись оминати топкі ділянки. Одного разу він послизнувся й упав на коліна. Я поспішив на допомогу. Пітне тіло його смерділо переляканим звіром.
— Погань, — пихтів він, з обличчям, розчервонілим від сорому й напруги, витріщаючись на свої руки, вкриті чорним мулом, немов рукавицями. Голос у нього виявився на диво тоненьким, майже дівочим. — Погань, — повторював він, розлючено блимаючи очима.
Окрім того випадку, люди майже не розмовляли. Коли спустилися сутінки й шукати далі стало марно, ми залишили цю справу і попрямували назад. Настрій у всіх був похмурий, мов краєвид, який поступово вкривала пітьма. Я знав, що багато з пошуковців завершать день у «Чорному ягняті», прагнучи не так випивки, як товариства. Я вже готовий був прямувати додому. Але мені не хотілося цього вечора лишатися на самоті, як і більшості учасників пошуку. Зупинивши машину біля пабу, я зайшов.
Після церкви «Ягня» був найстарішою будівлею в селищі й однією з небагатьох у Менемі, де залишився традиційний солом’яний дах. У будь-якій іншій частині Норфолк-Бродз таку споруду відреставрували б, надавши їй елегантної респектабельності, а тут місцеві просто користувалися стародавньою будівлею, не докладаючи зайвих зусиль, щоб запобігти її поступовій руйнації. Очерет солом’яної покрівлі повільно зітлівав, а нефарбовані тиньковані стіни стояли потріскані та вкриті плямами.
Але сьогодні справи в пабі йшли добре, хоч він і не міг похвалитися святковою атмосферою. Мені похмуро кивнули, розмови велися стиха й притлумлено. Я підійшов до бару, господар питально підняв підборіддя. Він був сліпий на одне око — затягнуте молочною плівкою, воно робило його схожим на старого лабрадора.
— Пінту, Джеку, будь ласка.
— Ви теж були на пошуках? — запитав він, ставлячи переді мною кухоль.
Я кивнув, він відмахнувся від грошей:
— Коштом закладу.
Ледь я встиг пригубити пиво, як на плече мені лягла важка рука.
— Так і думав, що ти сьогодні прийдеш.
Я підвів очі на велетня, який матеріалізувався за спиною.
— Привіт, Бене.
Бен Андерс мав шість футів чотири дюйми[5] зросту та половину цього в плечах. Єгер у заповіднику Гіклін-Брод[6], він усе життя прожив у селищі. Ми рідко зустрічались, але він мені подобався. З ним було легко, однаково комфортно і теревенити, і просто мовчати разом. У нього була приємна, майже мрійлива усмішка на обличчі з виразними вилицями, яке мало такий вигляд, ніби його зіжмакали, а потому лише частково розгладили. Яскраві зелені очі здавалися несумісними з задубілою шкірою. Зазвичай ці очі сяяли добрим гумором, але зараз не до гумору було. Він сперся ліктем на барну стійку:
— Погані справи.
— Паскудні.
— Бачив Лін кілька днів тому. Гадки не мав, що таке може трапитись. І з Саллі Палмер так само. Це наче блискавкою двічі шандарахнуло.
— Знаю.
— Прошу Бога, щоб вона просто кудись повіялась. Але не дуже на те схоже, еге ж?
— Ні, не дуже.
— Боже, бідака Маркус. Навіть думати не хочу, крізь що зараз цей бідолаха проходить. — Він понизив голос: — Тут народ каже, що Саллі Палмер сильно порізали. Якщо той самий покидьок забрав Лін… Боже милий, хочеться скрутити його довбану шию, правда?
Я дивився у свій кухоль. Звісно, інформація про мою допомогу поліції не просочилася. Добре, але все одно мені було ніяково, наче, приховуючи те, що я залучений до слідства, я мимоволі брехав. Бен повільно похитав масивною головою.
— Як думаєш? Є в неї хоч якийсь шанс?
— Не знаю.
Це була найчесніша відповідь, яку я міг дати. Пригадав слова Маккензі. Якщо я мав рацію, Саллі Палмер вбили лише через три дні після її зникнення. Я не фахівець із психологічних портретів, але знав, що серійні вбивці часто дотримуються однієї схеми. А це означало: якщо це той самий чоловік, то є надія, що Лін жива.