Ігноруючи погляд, яким її нагородила Дженні, чорнявка ступила крок до нас:
— Привіт, я Тіна.
— Приємно познайомитися, — сказав я, намагаючись зрозуміти, що відбувається.
Дженні коротко всміхнулася до мене. Вона була збентежена.
— Привіт, Тіно, — сказав Генрі. — Як мама?
— Краще, дякую. Набряк майже спав.
Вона обернулася до мене. Очі в неї просто бісики пускали.
— Дякую, що провели Дженні додому вчора ввечері. Я її сусідка. Приємно, що лишилися на світі люди, здатні на такі лицарські вчинки.
— А, то було не проблема.
— Я тільки хотіла сказати: заходьте колись до нас. Випити, перекусити чи ще щось.
Я глянув на Дженні. Вона вже була пурпурова. Відчув, що сам починаю червоніти.
— Ну…
— Що скажете про вечір п’ятниці?
— Тіно, я впевнена, що в нього є… — почала була Дженні, але її приятелька натяків не розуміла.
— Ви ж не зайняті? Ми можемо й в інший вечір.
— А, ні, але…
— Чудово! Побачимось о восьмій.
Так само широко всміхаючись, вона взяла Дженні під руку та покрокувала далі. Я дивився їм услід.
— Що це було? — запитав Генрі.
— Гадки не маю.
Він сидів із задоволеним виглядом.
— Не маю, чесно, — наполягав я.
— Ну, ви можете все це розповісти мені в неділю за обідом. — Усмішка зникла з обличчя, він знову дивився на мене серйозно. — Просто пам’ятайте, що я сказав. Довіряйте обережно. Пильнуйте спину.
З цими словами він від’їхав.
10
Музика пливла затемненою кімнатою, її фальшиві ноти танцювали між предметами, що звішувалися зі стелі. Рухаючись майже в контрапункті до них, намистинка темної рідини прокреслила криву лінію, набираючи швидкість, коли нею оволоділа нарешті сила тяжіння. Вона впала, створивши ідеальну сферу тільки на коротку мить симетрії і вибухнула, вдарившись об підлогу.
Лін провела поглядом кров, що бігла з руки, крапала з пальців додолу. Кров уже утворила калюжку, яка поступово росла, починаючи загусати й згортатися по краях.
Біль з нового порізу зливався з болем від інших, біль від одного ставав невіддільним від решти. Кров замазала шкіру, вкриваючи її абстрактним візерунком жорстокості. Вона невпевнено погойдувалася на ногах, позбавлена гармонії музика уповільнювалася й зупинилася. Вдячна, що вона скінчилася, Лін притулилася до шорсткого каменю стіни, шукаючи підтримки, знову переконавшись у тому, що її щиколотку тісно обвиває, врізавшись у тіло, мотузка. Вона всі пальці здерла, годинами марно намагаючись розв’язати вузол, коли лежала в пітьмі. Але той залишався непохитним — завжди.
Первинні почуття невіри та зради майже змінилися станом прийняття. Немає для неї жалю в цій темній кімнаті, вона знала це надто добре. Жодного шансу на милосердя. Але все одно треба спробувати. Прикриваючи очі від гострого світла, сфокусованого на ній, вона намагалася вдивитися в тіні, де сидів та спостерігав її мучитель.
— Будь ласка… — голос її лунав мов сухе каркання, вона ледь упізнала його. — Будь ласка, навіщо ви це робите?
Відповіддю їй було мовчання, крізь яке пробивалося лише його дихання. Запах тютюну повис у повітрі. Щось зашелестіло. Неясний звук якогось руху.
Музика заграла знову.
11
У четвер прохолода почала сходити на Менем. Не фізична — погода залишалася такою ж спекотною й сухою. Але чи це сталося як невідворотна реакція на останні події, чи було результатом проповідей Скарсдейла — психологічний клімат у селищі з минулого вечора помітно змінився. Тепер, коли неможливо було звинувачувати в звірствах чужинця, селище не мало іншого вибору, крім як прискіпливіше придивитися до своїх. Підозра проникала, мов вірус, що розноситься в повітрі, — спочатку непроявлена, вона вже оселилася невидимо у своїх перших жертвах.
Кожна інфекція обирає найуразливіших.
Я не знав про ці зміни, коли надвечір повертався з лабораторії. Генрі знову погодився взяти моїх пацієнтів і відмахнувся від пропозиції найняти тимчасового замісника.
— Займайтеся своїми справами, скільки потрібно. Зробіть мені послугу та дозвольте хоч іноді розворушитися, — сказав він.
Я їхав, повністю опустивши вікна. Коли вибрався з пожвавлених міських доріг, повітря запахло пилком, залоскотало солодкими пахощами, які перекривали слабкий відтінок сірки, що йшов від висохлої багнюки та заростей очерету. Приємна заміна хімічному смороду реагента, який досі тримався в носі й горлі. За спиною лишився довгий день, і більша його частина пішла на роботу з останками Саллі Палмер. Мене досі переслідував химерний дисонанс від спроб поєднати мої спогади про повну життя відкриту жінку, яку я знав, із набором кісток, котрі виварювалися, щоб звільнитися від решток плоті. Але я не хотів зараз про це думати.