Я надіслав зразок до лабораторії для спектрографічного аналізу (в мене такого обладнання ніколи не було) й почав знімати гіпсові відбитки слідів ножа на кістках. Якщо зброя, що їх спричинила, знайдеться, можна буде ідентифікувати її, просто порівнявши з відбитками. Точний збіг — точна ідентифікація, мов черевичок Попелюшки.
Тепер я майже закінчив. Лишилося дочекатися результатів з лабораторії, не тільки про ту речовину, яку я знайшов, але й тестів, що робили напередодні. Вони допоможуть максимально уточнити час, що минув з моменту смерті. І тоді моя місія завершиться.
Моя роль щодо Саллі Палмер після її смерті виявилася значно інтимнішою, ніж ми могли уявити за її життя. І тепер ця роль виконана. Я можу повернутися до свого нового життя, знову поховати себе в глушині.
Ця перспектива не принесла очікуваного полегшення. Або, можливо, причина була в передчутті: так просто все не скінчиться.
Я тільки встиг помити й витерти руки, коли постукали в сталеві двері. Марина пішла подивитися, хто це, й повернулася з молодим поліціянтом. Серце в мене впало, коли я побачив картонну коробку, яку він тримав.
— Від старшого інспектора Маккензі.
Хлопець шукав, куди поставити коробку. Я показав на порожній сталевий стіл, знаючи, що в ній.
— Він хоче, щоб ви дослідили ось це. Каже, ви знаєте, що воно означає, — додав поліціянт.
Коробка на вигляд була не дуже важка, але він усе одно розчервонівся й захекався, тримаючи її. Або просто намагався не дихати. Сморід був помітний.
Він поспішив вийти, щойно я відкрив коробку. Усередині, загорнуте в пластик, лежало тіло собаки Саллі Палмер. Я зрозумів, Маккензі хоче, щоб я зробив з тілом собаки те саме, що з тілом хазяйки. Якщо — а це цілком ймовірно — пса вбито саме тоді, коли викрали жінку, визначення часу смерті собаки покаже нам, коли захопили хазяйку. І як довго тримали живою. Нема гарантій, що вбивця протримає Лін Меткалф стільки ж, але це давало певне уявлення про можливе вікно виживання.
Хороша ідея. На жаль, вона не могла спрацювати. Хімічні процеси в собачому тілі відрізняються від людських, тобто порівняльні тести нічого не дадуть. Я міг лише перевірити подряпини на хребці. Якщо пощастить, побачимо, що горло тварині перерізали тим самим ножем. Навряд чи це змінить хід розслідування, але цей тест варто зробити так чи інак.
Я сумно всміхнувся до Марини:
— Схоже, працюємо наднормово.
Проте, всупереч очікуванню, багато часу справа не зайняла. Собака значно менша, це спростило роботу. Я зробив рентген та поклав тіло в розчин. Завтра, коли приїду до лабораторії, залишиться тільки скелет, який ми зможемо дослідити. Думка про те, що останки і Саллі, і її собаки лежать в одній кімнаті, зачепила в мені якусь струну, але я не знав достеменно, чи це втішає мене, чи викликає скорботу.
Низьке сонце прокреслило поверхню Менемського ставу, заливаючи озеро полум’ям, дорога повернула й пішла донизу, наближаючись до селища. Я примружився та опустив на очі темні окуляри, які сиділи на лобі. На секунду зір мій був обмежений оправою, а потім я побачив фігуру, що рухалася узбіччям у моєму напрямку. Здивувався, побачивши когось так близько, але людину збоку освітлювало сліпуче сонце. Уже майже проминувши пішохода, я впізнав, хто це. Зупинився, здав назад, порівнявся з нею, визирнув у відчинене вікно.
— Може, я вас додому підкину?
Лінда Єйтс подивилася вздовж порожньої дороги, наче міркуючи над моїм питанням.
— Вам же не по дорозі.
— Та нічого. Це кілька хвилин. Сідайте.
Я перехилився через сидіння й відчинив двері. Коли вона ще вагалася, додав:
— Це для мене не «не по дорозі». Все одно треба заїхати, оглянути Сема.
Згадка про сина, здається, допомогла їй вирішити. Вона сіла в машину. Я пригадую, що помітив: жінка розмістилася близько до дверей, але тоді не надав цьому значення.
— Як він? — запитав я.
— Краще.
— До школи пішов?
Вона смикнула плечем:
— Та сенсу вже особливо нема. Вони завтра закінчують.
І то правда. Я втратив відчуття часу, забув, що школа невдовзі йде на довгі літні канікули.
— А Ніл як?
Уперше з моменту зустрічі щось подібне до усмішки майнуло на її обличчі. Гіркої усмішки.
— О, він чудово. Один в один батько.
Домашніх підводних течій краще уникати.
— Ви на роботі були? — запитав я. Я знав, що вона працює прибиральницею в кількох селищних крамницях.
— Треба було дещо в супермаркеті, — підняла жінка пластиковий пакет на підтвердження своїх слів.