Маккензі стояв поблизу, спостерігав, гриз м’ятні льодяники. Інспектор був втомлений і виснажений, прожектори визолили колір його обличчя, підсилили тіні під очима.
— Ми знайшли могилу сьогодні вдень. Дуже мілка, всього два-три фути[10] завглибшки. Спочатку думали: хибна тривога, якась тварина чи борсуче лігво. А потім виявили руку.
Місце було в лісі, приблизно за дві милі від того, де знайшли тіло Саллі Палмер. Група експертів очистила більшу частину верхнього шару до того моменту, як я приїхав, одразу після опівночі. Одна з поліціянток просівала ґрунт крізь сито. Вона зупинилася, роздивилася щось, викинула, продовжила.
— Як ви його знайшли? — запитав я Маккензі.
— Собака-нишпорка.
Я кивнув. Поліція тренує собак не тільки на наркотики чи вибухівку. Визначити місце поховання завжди нелегко, а що більша територія пошуків, то важче його знайти. Якщо тіло певний час перебуває в землі, можливе сигнальне осідання, коли порушений шар землі опускається, тоді для виявлення ділянок з податливішим ґрунтом застосовують зонди з довгими руків’ями. Я навіть знав одного кримінального експерта, науковця зі Штатів, який отримав цікаві результати, виявляючи поховання за допомогою зігнутих дротин.
Попри все собаки лишаються найкращим засобом виявлення похованого тіла. Їхні чутливі носи можуть визначити сліди газів, що виділяються під час розпаду, крізь кілька футів ґрунту, а хороші собаки, натреновані на пошук трупів, уміють виявити тіло, поховане навіть понад сто років тому.
Експерти зішкрібали землю з частково вже проявлених останків за допомогою лопаточок і щіточок, працюючи з ретельністю археологів. У дослідженні могил незалежно від віку — кілька тижнів чи кілька сторіч — використовуються однакові технології. В обох випадках мета — розкрити тіло з мінімальними зрушеннями, якнайкраще розшифрувати свідчення, приховані в невідомій могилі.
У цьому випадку найбільш промовиста інформація вже постала перед очима. Я не брав участі в процесі виявлення, але стояв досить близько, щоб бачити найважливіше.
Маккензі глянув на мене:
— Щось скажете?
— Тільки те, що ви, як я думаю, вже знаєте.
— Все одно кажіть.
— Це не Лін Меткалф, — сказав я.
Він буркнув щось незрозуміле.
— Давайте далі.
— Це не свіжа могила. Оце опинилося тут задовго до того, як вона зникла. М’яких тканин зовсім не лишилося, запаху немає. Собака молодець, що знайшов поховання.
— Передам йому ваші компліменти, — сухо відповів він. — То як довго, ви кажете, воно тут пробуло?
Я подивився на неглибоку могилу. Скелет уже був повністю відкритий, кістки — одного кольору з землею. То був дорослий, лежав на боці, на ньому лишилися рештки одягу — щось схоже на футболку й джинси.
— Без додаткових тестів можу сказати тільки приблизно. Поховання на незначній глибині, розпад тривав довше, ніж на поверхні. Отже, щоб дійти до такої стадії, потрібно як мінімум рік, навіть місяців п’ятнадцять. Але я гадаю, воно пролежало тут ще довше. Можливо, близько п’яти років.
— Чому ви так кажете?
— Джинси й футболка. Це бавовна — щоб згнити, їй потрібно чотири-п’ять років. Ці ще не повністю згнили, але доходять до цього.
— Ще щось?
— Можна ближче подивитися?
— Скільки душа забажає.
Команда криміналістів була не та, що працювала на місці знайдення Саллі Палмер. Вони поглянули на мене, коли я присів біля краю розкопу, але продовжили роботу без зайвих коментарів. Було вже пізно, а в них ще ціла ніч попереду.
— Якісь ознаки травми? — запитав я їх.
— Досить серйозні ушкодження черепа, але ми ще його дістаємо, — офіцер показав на верхню частину, ще частково вкриту землею. Але тріщини вже було видно, вони розходилися від провалу в кістці.
— Схоже, що тупий удар, а не гостра чи балістична рана, — сказав я, роздивляючись. — Яка ваша думка?
Він кивнув. На відміну від його колеги, якого я зустрів на попередньому місці поховання, цього криміналіста, здається, не дратувало моє втручання.
— Схоже на це. Але не хочу робити висновків, доки не перевіримо, чи не торохтить десь у черепі куля.
Ушкодження черепа, спричинене пострілом або чимось гострим на кшталт ножа, спричиняють інакший тип травми, ніж від тупого предмета. Зазвичай їх неважко розпізнати, і наразі всі ознаки вказували саме на таку травму, коли кістка розбита всередину, як яйце. Але я теж погодився з його засторогою.
— Ви думаєте, ушкодження голови спричинило смерть? — запитав Маккензі.
— Можливо, — сказав я. — Вигляд його підказує, що поранення могло бути фатальним, якщо його не зробили вже після смерті. Але ще зарано точно казати.