Цей новий несподіваний удар затьмарив усі інші події. Та коли ще й цю новину не повністю перетравили, прийшла нова, набагато гірша.
Я саме збирався розпочати вечірній прийом пацієнтів, як мені зателефонували. З Маккензі я говорив напередодні, коли визначили особу студента, й те, що я спочатку подумав, наче розмова стосуватиметься саме того хлопця, свідчить про те, як розслабився. Навіть коли інспектор сказав, що я потрібен йому терміново, я не побачив зв’язку.
— У мене ж прийом починається, — я притискав телефон плечем та підписував рецепт. — Почекати не може?
— Ні, — відрізав він.
Почувши пряму відповідь, я припинив писати.
— Ви потрібні мені просто зараз, докторе Гантер. Якнайшвидше, — додав він, щоб згладити грубість. Але було чутно, що йому зараз не до ввічливості.
— Що трапилося?
Пауза. Мабуть, він зважував, скільки можна мені сказати через стаціонарний телефон.
— Ми знайшли її, — нарешті відповів він.
Навколо нас існує сто тисяч видів мух. Різноманітних форм, розмірів, з різним життєвим циклом. М’ясні мухи, сині та сірі — найбільш відомі, частина родини Calliphoridae. Вони виводяться на органічній матерії в стадії розпаду. Гнила їжа, фекалії, падло. Майже всюди. Люди здебільшого не бачать у них сенсу. Мухи дратують, розносять заразу, бо готові харчуватися як свіжими фекаліями, так і вишуканими стравами, на які відразу ж і відригують.
Але, як кожна частина природи, вони виконують свою функцію. Відразливі й осоружні, мухи відіграють важливу роль у розпаді органічної матерії, допомагають прискорити процес розкладання, повертають мертве тіло до природних речовин, з яких воно й складається. Їхня природа підкоряється своєму циклу. Отже, в їхній цілеспрямованій відданості своїй справі простежується певна елегантність. Далеко не зайві у великому колообігу всього, вони важливіші за колібрі чи оленя, якими одного дня харчуватимуться. А з точки зору криміналістики, мухи — не просто неминуче зло; вони неоціненні.
Я їх ненавиджу.
Не тому, що вони дратують мене чи викликають огиду, хоча я застрахований від цих аспектів не більше, ніж будь-хто інший. І навіть не тому, що вони нагадують про нашу остаточну долю. Я ненавиджу їхній звук.
Музику мух стало чутно, ще коли я пробирався болотом. Спочатку це було майже тілесне відчуття, навіть не слухове — тихе дзижчання, яке здавалося частиною самої спеки. У міру того як я наближався до центру активності, шум поширювався, перетворювався на безглуздого ідіотського дрона, який наче постійно коливався на висоті, фактично не рухаючись. Повітря наповнилося комахами. Я відмахувався від тих, кого привабив піт мого обличчя, але тепер до них приєдналося дещо інше.
Запах був одночасно знайомим і відразливим. Я намазав верхню губу ментолом, але запах пробивався. Якось я чув, що його порівнюють із прогірклим сиром, залишеним пітніти на сонці. Не так, не зовсім так. Але це найближчий з можливих описів.
Маккензі кивнув, побачивши мене. Слідча група в захисних костюмах продовжувала працювати мовчки, похмурі обличчя почервоніли й вкрилися потом. Я придивився до предмета, який був причиною всієї цієї діяльності — і спітнілих поліціянтів, і несамовитого рою мух.
— Ми ще не забрали тіло, — сказав Маккензі. — Я хотів дочекатися вас.
— А патологоанатом?
— Був, пішов. Каже, для нього вже надто розклалося, наразі нічого нам сказати не зможе, окрім того, що мертве.
Все так. Минуло багато часу, відколи я, працюючи на місці злочину, мав дивитися на те, що було нещодавно людиною, яка жила й дихала. Тіло Саллі Палмер уже забрали, коли я приїхав на місце, а пізніше його дослідження в стерильній лабораторії було клінічною справою. Останки Алана Редкліффа були поховані так давно, що перетворилися радше на структурний релікт, у них лишилося надто мало дорогоцінних ознак людини. А тут у своїй найвищій, дієвій і жахливій славі тріумфувала смерть.
— Як її знайшли? — запитав я, натягуючи латексні рукавички.
Вбратися в костюм я встиг у найближчому трейлері. Ми були за кілька миль від селища, на відкритій ділянці осушеного болота, майже діаметрально протилежній тій, де знайшли перше тіло. За кількасот ярдів звідси байдуже блищало озеро. Цього разу я підготувався, й під захисним костюмом на мені були лише шорти. Та все одно я був уже липкий від поту тільки тому, що пройшов невелику відстань.
— З гелікоптера помітили. Насправді, випадково. У них був якийсь системний збій, тож вони поверталися. Якби не це, вони б сюди не прилетіли. Цю територію вже обшукували.