Тож я так і стояв.
За кілька хвилин побачив дві фігури, що рухалися назад. Білі сорочки мигтіли на тлі вибіленої спекою трави. Ще до того, як вони наблизилися, стало видно, які бліді в них обличчя. Сорочка молодшого поляпана вогкими плямами блювотиння, а він цього навіть не помічав. Не кажучи ні слова, я простягнув йому пляшку води. Він узяв, подякував.
Старший не дивився мені у вічі.
— Не можу звідси клятий сигнал зловити, — пробурмотів він, повертаючись до машини. Він намагався сховатися за своєю звичайною грубістю, але не дуже виходило.
— Тож таки не олень, — сказав я.
Він нагородив мене лютим поглядом.
— Не думаю, що маємо вас далі затримувати.
Він почекав, доки я заберуся в лендровер, і тільки тоді зателефонував. Коли я вивертав звідси, він ще говорив по рації. Молодший дивився собі під ноги, пляшка з водою теліпалася в руці. Я повертався до амбулаторії. У голові гули думки. Але я відгородився від них, мов сіткою від мух. Зусиллям волі утримував розум порожнім, але мухи так і дзижчали в підсвідомості. Ось дорога до селища й до клініки. Рука потяглася до індикатора повороту, та раптом зупинилася. Без роздумів я прийняв рішення, якому судилося гудіти відлунням усі наступні тижні, рішення, яке змінило моє життя й життя інших.
Я поїхав прямо. До ферми Саллі Палмер.
3
Ферму з одного боку оточували дерева, з іншого — болотиста місцевість. Лендровер, відхаркуючи пилюку, трусився вибитою колією, що вела до будиночка. Я зупинився на нерівній бруківці (все, що залишилося від колишнього фермерського подвір’я) і вийшов з машини. Висока стодола з металопрофілю виблискувала на сонці. Сам будинок був колись пофарбований білою фарбою, яка зараз уже облущилася та вигоріла, але все одно сліпила очі. Яскраво-зелені віконні рами обабіч парадних дверей залишалися єдиними кольоровими плямами в цьому знебарвленому світі.
Зазвичай, коли Саллі була вдома, її собака, бордер-колі Бесс, заходилася гавкати ще до того, як ви встигали постукати у двері. Але не сьогодні. У вікнах я теж не помітив ознак життя, але це ще не важило. Я підійшов до дверей, постукав. Тепер, на місці, причина мого приїзду видалася мені дурнуватою. Чекаючи на відповідь, я оглядав обрій, намагаючись вигадати, що сказати, якщо двері відчиняться. Можна сказати правду, але тоді в її очах я буду таким же забобонним, як Лінда Єйтс. А раптом Саллі неправильно зрозуміє пояснення, розцінить причину моїх відвідин як дещо більше, ніж той набридливий неспокій, який я так і не можу пояснити.
Нас із Саллі поєднували не те щоб стосунки, але принаймні дещо більше за звичайне знайомство. Був період, коли ми досить часто бачилися. Не дивно: чужинці, обоє переїхали до селища з Лондона, наше минуле столичне життя зближувало нас. До того ж вона була приблизно мого віку, мала відкриту вдачу, легко знаходила нових друзів. Приваблива. Кілька наших зустрічей у пабі за випивкою розважили мене.
Але це все, якщо воно взагалі було, вже минуло. Відчувши, що вона може зажадати більшого, я дав задню. Вона спершу начебто здивувалась, але в нас насправді не було шансу для розвитку стосунків, тому й неприємних відчуттів чи ніяковості теж не залишилося. Випадково зустрічаючись, ми так само жваво теревенили, от і все.
Точно знаю.
Я знову постукав у двері. Пам’ятаю, що відчув справжнє полегшення, коли вона не відчинила. Звісно ж, її немає вдома, мені не доведеться пояснювати свій приїзд. Я й собі, якщо чесно, пояснити його не міг. Забобонним ніколи не був і, на відміну від Лінди Єйтс, у передчуття не вірив. Тільки от вона не сказала, що це було передчуття, не так сказала. Просто сон. А я знав, якими звабливими можуть бути сни. Звабливими й підступними.
Відвернувся від дверей і від первинного напряму моїх думок. Ну нема її вдома, думав я й сам на себе дратувався. Що за чортівню я собі надумав? Ну помер якийсь турист чи любитель спостерігати за птахами — це не привід, щоб уява так розгулялася.
Уже на півдорозі до лендровера я раптом зупинився. Щось мене бентежило, та я зрозумів, що саме, тільки коли повернувся до ферми. І знову мені знадобилося кілька хвилин, щоб второпати. Вікна. Рослини у вазонах на підвіконні. Вони всі засохли й пожовкли.
Саллі ніколи б такого не дозволила.