За наступну добу сталися дві події. Про першу люди говорили більше. За звичайних обставин вона могла б стати джерелом скандальних пліток, предметом нескінченних пересудів та переказів, а потім її поглинув би менемський фольклор й вона перетворилася б на розділ у селищній історії, про який теревенитимуть і пересміюватимуться ще багато десятиліть. Але оскільки ця пригода сталася саме зараз, наслідки вона викликала значно серйозніші за ті фізичні ушкодження, що спричинила.
Протистояння Бена Андерса і Карла Бреннера, яке, за оцінками багатьох, тривало роками, вилилось у бійку.
Частково її спричинила випивка, частково — ворожнеча, а частково — все те, що ми переживали цими днями. Ці двоє ніколи не вдавали, що добре ставляться одне до одного, а надзвичайна напруга в селищі роз’ятрила й значно менші неприязні, ніж у них. Це сталося в «Ягняті» майже перед закриттям. Бен саме замовив віскі «на коня», а перед тим пропустив, як він потім зізнався, на пінту-дві пива понад свою норму. У заповіднику день видався пекельний: єгер надавав першу допомогу орнітологу, у якого через спеку стався серцевий напад. І все це — на тлі звичного перенавантаження туристичного сезону.
Тому, коли в паб зайшов Карл Бреннер, «самовпевнений та самовдоволений», як потім розповідав Бен, мій друг повернувся до нього спиною, аби не дратуватися й не дати поганому дню завершитися ще гірше.
Та не вийшло.
Бреннер не просто випити зайшов. Розпалений напередодні Скарсдейловим закликом до зброї, він прибув для вербування прихильників та декларації наміру. З ним завалився й Дейл Бреннер, смаглявий кузен, не дуже схожий зовні, але справжній брат за звичками й темпераментом. Вони належали до більшої групи, яка через спонукання Скарсдейла заповзялася день і ніч патрулювати селище.
— Поліція звалила, так що самі розберемося з цим покидьком, — заявив Бреннер, висловлюючи не так слова преподобного, як його почуття.
Попервах Бен мовчав. Бреннери намагалися набрати дедалі більше волонтерів. Але потім Карл, посміливішавши від алкоголю та своєї нової місії, зробив велику помилку, звернувшись до Бена напряму:
— А ти що ж, Андерс?
— А що я?
— Ти з нами чи ні?
Перед відповіддю Бен повільно допив своє віскі.
— Отже, ти збираєшся розібратися з цим падлюкою, правда?
— Та так. А що, якісь проблеми?
— Тільки одна. Звідки знати, що він не один з вас?
Бреннер, який ніколи не страждав на гострий розум, про таке навіть не думав.
— Справді, звідки знати, що це не ти? — допитувався Бен. — Ями копає, пастки ставить. Дуже на тебе схоже.
Потім він зізнався, що просто дражнив супротивника, навіть не второпав, яке це дійсно серйозне звинувачення. І це підштовхнуло Бреннера далі, ніж він спочатку збирався.
— Від’їбись, Андерс! Поліція знає, що я тут ні при чому!
— Та сама поліція, про яку ти щойно казав, що вона звалила? Ти хочеш, щоб я склав тобі компанію? Ради Бога, — Бен презирливо вишкірився, — займайся далі своїм браконьєрством. Ти тільки це й можеш.
— У мене є хоч алібі! А в тебе?
Бен ткнув у нього пальцем:
— Стережися, Бреннер.
— А то що? Є в тебе воно чи ні?
— Я тебе попереджаю…
Сміливий із кузеном за спиною, Бреннер не позадкував, як робив зазвичай.
— А то, блядь, що? Мене вже задовбало, як ти тут весь час великого цабе корчиш. А за свого другана-костоправа одразу підскочив, еге ж? Де він був, коли зникла Лін?
— О, то ти вже кажеш, що ми вдвох це робили?
— А докажи, що ні!
— Я нічого не маю тобі доводити, Бреннер.
На цих словах Бен почав втрачати самовладання, від якого й так мало залишилося.
— От би тобі з твоїми героями-месниками забратися звідси зі своїм сраним патрулем і засунути його собі в сраку.
Вони витріщалися один на одного. Першим не витримав Бреннер.
— Ходімо, — бовкнув він своєму кузену, й на цьому вже було б і все. Але як було піти, не спробувавши зберегти решту бравади? Тож він не міг не кинути наостанок: — Сцикло!
Виплюнув це та повернувся йти.
На цьому слові всі Бенові добрі наміри вилетіли у вікно. Мало не разом із Бреннером.
Бійка була короткою. У пабі знайшлося досить чоловіків, які встигли втрутитися до того, як вона зайшла надто далеко, що, мабуть, для Бена було добре. Бреннер сам по собі особливої загрози не становив, але Бенові, хай який він був кремезний, довелося б розбиратися з обома кузенами. Поки їх розбороняли, вони вже рознесли на друзки стіл та кілька стільців, а Бреннеру знадобиться ще кілька тижнів, щоб він знову зміг дивитися на себе в дзеркало під час гоління. Та й голитись і не кривитися він ще довго не зможе. Бен теж не залишився неушкодженим: отримав численні порізи, синці й вибитий палець. Але все це, заявляв він, було того варте.