Зрештою, це був лише сон.
Я встав та пішов у душ. Хоча поспати вдалося лише кілька годин, почувався я так, наче спокійно відпочив цілу ніч. До лабораторії вирушив рано-вранці, щоб дорогою перевірити, як там Генрі. Я хвилювався за нього після подій минулої ночі. Вигляд він мав жахливий, а я, що не кажи, відчував за це свою відповідальність. Якби не ця перевтома через додаткову роботу, яку я на нього навалив, Генрі, насамперед, не забув би замкнути двері амбулаторії.
Я зайшов у будинок, погукав його. Відповіді не було. Пройшов до кухні, але не помітив ознак його присутності. У мені наростало хвилювання, проте я намагався не піддаватися, сказавши собі, що він, мабуть, ще спить. Уже на виході з кухні я обернувся, глянув у вікно — і завмер. За садом виднівся старий дерев’яний причал, де містки входили в озеро. На них стояв візок Генрі.
Порожній.
Я вибіг з дверей кухні, гукаючи його на весь голос. Причал розпочинався за садом, його затіняли чагарники й дерева. Я не бачив містків, доки не добіг до хвіртки, потім пішов повільніше, заспокоєний.
Біля порожнього візка Генрі невпевнено примостився на краю причалу, намагаючись забратися в човен. Обличчя почервоніло від зусиль і зосередженості, ноги марно теліпалися над човном.
— Заради Бога, Генрі, що ви робите?
Він кинув на мене сердитий погляд, але не зупинився.
— Збираюсь покататися на човні. А на що це, в біса, по-вашому, схоже?
Він бурчав, переміщуючи всю свою вагу на руки. Я вагався, хотів допомогти йому, знаючи при цьому, що краще не намагатися. Принаймні якщо він зараз упаде, я буду поруч і витягну його.
— Ну Генрі, ви ж знаєте, що не варто цього робити.
— Робіть, чорт забирай, власні справи!
Я здивовано подивився на нього. Стиснуті губи тремтять. Ще декілька хвилин він продовжував свої марні спроби, а потім раптово припинив боротьбу. Опустився на дерев’яний стовпчик, заплющивши очі.
— Вибачте, Девіде. Я не хотів.
— Хочете сісти назад у візок?
— Дайте хвилину, віддихаюся.
Я сів коло нього на шорсткі дошки причалу. Груди його ще здіймалися, спітніла сорочка прилипла до тіла.
— Ви тут давно?
— Не знаю. Якийсь час, — він слабко всміхнувся. — Спочатку здавалося, що це непогана думка.
— Генрі… — я не знав, що казати, — про що ви, холера, думали? Ви ж знаєте, що не можете самі забратися в човен.
— Знаю, знаю, просто… — він спохмурнів, — цей клятий поліціянт. Як він на мене дивився цієї ночі. Говорив, немов я якийсь… старий маразматик! Знаю, я помилився. Треба було перевірити замки. Але щоб хтось до мене так зверхньо ставився… — він стиснув губи й дивився на ноги. — Часом це вганяє в розпач, коли почуваєшся таким безпомічним. Іноді відчуваєш, що маєш щось зробити, знаєте?
Я дивився на плаский порожній обшир озера. Жодної душі навколо.
— А якби ви впали?
— То я б позбавив усіх зайвого клопоту, чи не так? — Він глянув на мене та сардонічно посміхнувся, але вже більше скидався на самого себе. — Не дивіться так на мене. Я ще не планую накладати на себе руки. І так уже доста дурниць наробив для одного дня. — Він відштовхнувся вгору з гримасою зусилля. — Допоможете забратися в цей клятий візок, добре?
Я підставив йому руки, підтримав вагу, він підтягнувся й сів у візок. Я підвіз його назад до будинку. Генрі не заперечував — знак того, наскільки він стомився. Я вже запізнювався до лабораторії, але побув з ним, зробив чаю, переконався, чи все гаразд.
Коли я вже збирався йти, він позіхав і протирав очі.
— Піду-но я приведу себе до ладу. Ранковий прийом за пів години.
— Не сьогодні. Ви не в тому стані, щоб працювати. Вам потрібно виспатися.
Він здійняв брову:
— Доктор каже, еге ж?
— Як вам буде завгодно.
— А що пацієнти?
— Дженіс їм повідомить, що сьогодні вранці прийом скасовано. Якщо щось термінове, вони можуть звернутися до додаткової екстреної служби[14].
Генрі не заперечував. Розпач минув, і він був знесилений.
— Слухайте, Девіде… ви нікому про це не розкажете, правда?
— Звісно.
Мій напарник кивнув із полегшенням:
— Добре. Я й так дурнем почуваюся.
— Не треба.
Я вже підійшов до дверей, коли він гукнув:
— Девіде… — помовчав ніяково. — Дякую.
Від його вдячності легше мені не стало. Дорогою до лабораторії мені не давали спокою думки про додатковий тягар, що я навалив на нього останнім часом. Я сприймав його присутність як належне, не тільки з точки зору практики, але й в інших аспектах. Мені варто було спробувати поплавати з ним озером або просто проводити більше часу з другом. А я був настільки захоплений розслідуванням, а ще більше — Дженні, що не дуже-то й думав про Генрі.
14
Out-of-hours services — система забезпечення доступу до медичної допомоги в період, коли зачинено амбулаторії терапевтів широкого профілю. У Великій Британії це зазвичай між 18:30 і 8:00 ранку, у вихідні, у дні державних свят.