— Докторе Гантер, — холодно привітався він.
— Мені потрібна ваша допомога, — прямо перейшов я до справи.
Він не втримався від задоволеної гримаси:
— Допомога? Справжня новина, що ви просите моєї допомоги.
Я дозволив йому насолодитися тріумфом. Ішлося про набагато важливіше, ніж його чи моя пиха. Він демонстративно поглянув на годинник.
— Маєте потерпіти. Я чекаю на важливий телефонний дзвінок. Невдовзі виступаю на радіо з інтерв’ю в прямому ефірі.
У будь-який інший час його самовдоволений тон роздратував би мене, але зараз я його ледь помітив.
— Це дуже важливо.
— Тоді ви зможете почекати, правда? — Він нахилив голову, коли з відчинених дверей церкви почувся дзвінок телефона. — Вибачайте.
Мені хотілося схопити його за запорошені лацкани й добряче труснути. Навіть підбивало кинути все й піти самому. Але присутність Скарсдейла могла допомогти, якщо я хотів апелювати до кращої природи Бреннера. Після минулої ночі, коли я ледь не збив того, брали сумніви, що він послухає, якщо я піду сам. Тому я нічого не сказав і чекав, бо Скарсдейл уже поспішив усередину.
Звук садових ножиць поступово проникнув у мою розбурхану свідомість. Я поглянув на Тома Мейсона — він обережно підстригав траву навколо клумби, старанно вдаючи, що не почув розмови. Запізніло мені спало на думку, що я навіть не привітався з ним.
— Доброго ранку, Томе, — я намагався говорити нормальним голосом. Роззирнувся, шукаючи поглядом його діда. — А де Джордж?
— Ще в ліжку.
Я навіть не знав, що він захворів. Ось і ще одне свідчення того, як я занедбав свої лікарські обов’язки.
— Знову спина?
Він кивнув:
— Але ще кілька днів, і з ним усе буде добре.
Я відчув напад вини. Старий Джордж та його онук є пацієнтами Генрі, але відвідувати їх удома — мій обов’язок. І старий садівник — помітний старожил у Менемі, я мав би звернути увагу на те, що його не видно. Скількох ще людей я останнім часом підвів? І далі підводжу, бо Генрі знову відпрацює ранковий прийом без мене.
Але страх за Дженні перемагав усе. Потреба робити будь-що кипіла й пінилася; тим часом з відчинених дверей церкви долинав пихатий голос Скарсдейла. Від нетерпіння мені почало паморочитися в голові. Світло на церковному дворі здавалося надто яскравим, повітря — насиченим солодкуватими, нудотними запахами. Щось вовтузилось у підсвідомості, але воно зникло, коли я почув, що Скарсдейл поклав слухавку. За мить він вийшов з ризниці, випромінюючи задоволення, сповнений почуття власної правоти.
— Отже, докторе Гантер, ви питали про послугу.
— Я їду до Карла Бреннера. І хочу, щоб ви поїхали зі мною.
— Справді? А чого б це я мав?
— Більше шансів, що він послухає вас.
— Щодо чого?
Я глянув на садівника, але він відійшов, занурений у свою роботу.
— Поліція заарештувала декого. Я гадаю, вони могли помилитися через хибні свідчення Карла Бреннера.
— Ця «помилка» часом не Бена Андерса стосується?
Моє обличчя, мабуть, мене виказало. Скарсдейл аж засяяв від задоволення:
— Не хочу вас розчаровувати, але це не новина. Люди бачили, що його затримували. Подібного не приховаєш.
— Неважливо, хто це, я просто думаю, що Бреннер дав поліції неправдиву інформацію.
— Можу я запитати, чому саме?
— Він ображений на Бена. І нагодився шанс йому помститися.
— Але ви не знаєте цього достеменно, так? — Скарсдейл скривив губи з засудженням. — А Бен Андерс, наскільки я знаю, — ваш друг.
— Якщо він винний, то заслуговує на все, що отримає. Але якщо ні, поліція марнує час на хибну версію.
— Це їм вирішувати, а не сільському лікареві.
Я спробував заспокоїтися.
— Будь ласка.
— Вибачте, докторе Гантер, але я певний, що ви цілковито усвідомлюєте, про що саме просите. Ви говорите про втручання в розслідування поліції.
— Я говорю про спробу врятувати чиєсь життя! — майже зірвався я на крик. — Будь ласка, — повторив я тихіше, — я ж не для себе прошу. Кілька днів тому Дженні Геммонд сиділа у вашій церкві, коли ви говорили про те, що потрібно щось робити. Вона ще може бути жива, але це ненадовго. Там нема… Я не можу…
Голос мій урвався. Скарсдейл спостерігав за мною.
Я більше не міг говорити, похитав головою та рушив геть.
— Що підказує вам, ніби Карл Бреннер мене послухає?