— Знову.
— Знаю, погана звичка. Не пишаюся. Але я тоді думав: а чого ж, як паляницю вже покраяли, то хто там одну скибку помітить? Таке. Молодий був, думав, це дар Божий. А як вирішив покинути це діло, бо стало трохи не тойво, вона мені погрожувала, ми посварилися. І тут — на тобі, вона повідомила, що я намагався її зґвалтувати, — він пересмикнувся. — Ну, зрештою забрала звинувачення. Але бруд пристає, так? Ти, може, тут сидиш міркуєш, як це нічого такого про мене не знав. А я не патякаю про своє особисте життя. І не прошу за це пробачення.
— А я й не питаю.
— Тоді ок, — він випростався, хлюпнув решту віскі до чарки. — Такі от справи. Мої темні секрети. Тепер можна подумати, що робити з цією падлюкою Бреннером.
— Нічого ти не робитимеш.
Він повільно й небезпечно посміхнувся до мене: видно було, що віскі далося взнаки.
— Я б на це не поставив.
— Якщо зачепишся за нього, ще більше води накаламутиш. Зараз набагато більше стоїть на кону, ніж дурна помста.
Обличчя його розчервонілося.
— Думаєш, я йому це подарую?
— Зараз — так. Потім… — Думка про те, яким може бути це «потім», зацідила мені, мов кулаком під дих. — Коли вони зловлять того, хто забрав Дженні, роби що заманеться.
Він трохи охолов.
— Правду кажеш. Не подумав. Буде на що сподіватися, мабуть. — Він мав задумливий вигляд. — А якщо це не просто через образу? Ти не міркував, чого Бреннер міг ляпнути поліції, що бачив мене коло дому Дженні?
— Маєш на увазі, окрім як для того, щоб тебе заарештували?
— Маю на увазі, що в нього не одна причина могла бути. Наприклад, себе прикрити.
— Спадало таке на думку. Але не тільки в тебе є алібі. Маккензі каже, він його вже перевіряв.
Бен вдивлявся в порожню чарку.
— А він часом не казав, яке в нього алібі?
Я спробував пригадати.
— Ні.
— Ну, ставлю фунт проти пенні, що так його родина стверджує. Вони всі одне за одного стоять, одна банда. Через це ми й не можемо ніяк довести, що він браконьєр. І ще через те, що він хитра падлюка.
Він говорив, а в мене закалатало серце. Бреннер — мисливець, браконьєр, відомий агресивністю й асоціальністю. Враховуючи послужний список вбивці, який ловив і калічив тварин та жінок, Бреннер здавався очевидною відповідністю для цього психологічного профілю. Маккензі не ідіот, але не мав ні доказів, ні мотивів, тому в нього не було підстав підозрювати Бреннера більше за інших.
Поки той мав алібі.
Я зрозумів, що Бен щось каже, але поняття не мав що. Мій розум помчав уперед.
— Коли приблизно Бреннер ходить на полювання? — запитав я.
25
Дженні геть втратила відчуття часу. Лихоманка, що охопила її, коли вона нарешті залишилася сама, майже припинилася. Проте на неї дедалі сильніше нападала сонливість, і це хвилювало набагато більше. То не звичайна втома. Вона не уявляла, як довго тут пробула, — мабуть, досить довго, щоб пропустити дві або й три ін’єкції інсуліну. Тепер рівень цукру в крові виходив з-під контролю, а шок погіршував ситуацію.
Шок і втрата крові.
Через темряву вона не могла визначити, скільки крові втратила. Більшість порізів зрештою затяглися, за винятком останнього. Найгіршого. Закривавлена ганчірка, що колись була футболкою, обмотана навколо правої ноги. Тепер тканина, здається, прилипла. Гарний знак, сподівалася вона. Це означає, що рана вже не так сильно кровить. Але все одно боляче. Боже, як боляче.
Це сталося після того, як вона зняла брудну весільну сукню. Коли музична скринька втретє затихла, Дженні теж зупинилася. Вона хиталася від запаморочення, ледве трималася на ногах. Опустилася на землю, ще в закривавленій сукні. Боролася зі сном, але чорнота повільно затягувала зір. Вона тьмяно усвідомлювала якийсь рух навколо себе, але здавалося, що він десь на віддалі. Минув час. Дівчина відчула, що її грубо штурхають.
Вона розплющила очі й одразу побачила ніж.
Підняла голову, щоб поглянути на чоловіка, який його тримав. Більше не було причин відвертати від нього погляд. Тепер вона знала, що не вийде звідси живою, незалежно від того, чи впізнає його.
Попри це, всередині все скрутилося від спазму, коли, вдивившись у його обличчя, вона побачила підтвердження своєї здогадки.
Він знову штовхнув її ногою.
— Знімай це.
Спираючись на стіну для рівноваги, вона невпевнено піднялася на ноги й потягла весільну сукню через голову. Він вихопив її та став перед нею. Вона схилила голову, відчуваючи, як він дивиться на її наготу. Її серце боляче калатало. Вона відчувала його запах, його дихання на своїй плоті, коли він наближався. «О Боже, що він збирається робити?» Вона не могла відвести очей від ножа, який тримав цей чоловік, і прагнула понад усе, щоб він відклав зброю. «Тільки раз. Тільки один шанс, це все, що я прошу». Але ні, не відкладав. Він повільно підняв ніж, продемонстрував лезо, а тоді підніс його до неї. Вона здригнулася, відчувши укол у руку.