Він відвів очі.
— Чого б це він не хотів?
— Ну всі ж знають, що він браконьєр. А хіба він схоче, щоб поліція його розпитувала, як це його брат потрапив у пастку?
— Я ж вам казав, це не наша була, — пробурмотів він.
— Ок, — сказав я так, ніби мені взагалі байдуже. Я демонстративно роздивлявся його рану, повертав ногу в різні боки. — Але ж ви не повідомили в поліцію?
— Я їм розповів, коли вони приїхали й запитали про це, — заявив він на свій захист.
Я не зізнався, що саме я напоумив Маккензі.
— А що Карл про це казав?
— Про що?
— Коли до вас поліція приїздила. Він вам говорив, що саме їм розповідати?
Скотт раптом забрав від мене ногу.
— А вам якої холери воно треба?
Я намагався говорити розважливо, хоч розважливості в мені й близько не було.
— То Карл поліції набрехав, правда?
Він зиркнув на мене. Я знав, що зайшов надто далеко, але не міг придумати, як ще до цього підійти.
— Забирайтеся! До біса! Валіть звідси!
Я встав.
— Ок. Але запитайте себе, чому ви покриваєте людину, яка замість того, щоб завезти вас до лікарні, наражає на небезпеку гангрени.
— Брехня смердюча!
— Та ну? І чому він вас одразу туди не завіз? Чому він пішов шукати мене, щоб я вас заштопав, хоча бачив, як важко вас поранено?
— Ви ближче були.
— І він знав, що з лікарні повідомлять поліцію. Він не хотів вас туди везти, навіть коли я сказав, що тут треба шити.
Щось у його виразі обличчя мене зупинило. Я подивився на незграбні шви на нозі й раптом зрозумів.
— То він вас так туди й не повіз? Ось чому бинтів не міняли. Ви взагалі в лікарні не були.
Гнів Скотта випарувався. Він не міг на мене дивитися.
— Він сказав, що все буде нормально.
— А хто це зашивав? Він?
— Мій кузен Дейл. — Скотту було ніяково, що його викрили. — Він в армії служив. Знає, як таке робити.
Це був той самий кузен, що його я зустрів з Бреннером, коли вони блокували дорогу напередодні.
— А він хоча б приходив, дивився, як рана, після того як зашив?
Скотт із нещасним виглядом похитав головою. Мені було його шкода, але не настільки, щоб зупинитися.
— То він Карлу й з іншими справами допомагає? З браконьєрством?
Скотт неохоче кивнув. Я знав, що вже на порозі відкриття. Два чоловіки, два мисливці. Один — з армійським минулим.
Два різні ножі.
— А ще з чим?
— Ні з чим, — він уперся, але говорив якось непереконливо.
— Вони наражають вас на ризик. Ви ж це розумієте, правда? — сказав я. — Що там було таке важливе, від чого вони готові були забути, що ви можете ногу втратити?
Його аж корчило. Я з жахом побачив, що він ладен розплакатись, але не міг собі дозволити перейматися цим.
— Не хочу я, щоб вони в халепу вскочили, — Скотт говорив тихо, майже пошепки.
— Вони вже в халепі. І не турбувалися про вас так, як ви зараз про них.
Я готовий був тиснути далі, але інстинкт підказав пригальмувати. Я чекав, даючи можливість Скоттові самому прийняти рішення.
— Вони ставили пастки на птахів, — сказав він нарешті, — на рідкісних. І на тварин теж, на видр там всіляких, коли могли до них дістатися. Карл думав, є попит на живих тварин і на яйця. Щоб колекціонерам продавати, знаєте.
— То вони разом це роблять?
— В основному. Але Карл більше пасток ставить. Він це все на болоті тримає, на старому вітряку.
Мій розум працював так швидко, що його заносило на поворотах. Вітряк повністю занедбаний, ізольований, надовго закинутий. Або, мабуть, уже ні.
Я почав накладати нові бинти.
— То ви саме там у пастку вступили? — запитав я, пригадавши їхні слова, коли вони ввалилися того вечора до «Ягняти», і те, як Бреннер усе намагався не дати братові проговоритися.
Він кивнув.
— Коли поліція почала шукати цих жінок, Карл злякався, що туди теж заглянуть. Він не хотів, щоб я з ним ходив, як зазвичай. Казав, щоб я своїми справами займався й тримався від нього подалі. Але Дейла минулого тижня не було. То я мусив йому допомагати це все перевезти.
— Куди саме?
— Та кругом. По різних місцях. Більшість ми тут заховали, в хліві, коморі. Мамі це не сподобалось, але це тільки на пару днів було, поки поліція млин обшукувала. Але потім я вступив у пастку, то він сам це все назад забрав, — Скотт похнюпився. — Він сказився тоді просто. Але ж я не навмисно так.
— То це його пастка була?
Скотт похитав головою.
— Він потім сказав, що це, мабуть, того психа, який жінок убиває.