Дівчина поряд зупинилася, купила квіти й, замість віднести їх куди-небудь, зробила два вінки й одягнула собі та йому. І це не було кумедно — це спосіб відсвяткувати маленькі життєві перемоги, як тисячоліття тому греки уславлювали своїх героїв: замість золота — лаврові вінки. Ті могли зів’янути й зникнути, але не були важкими й не потребували постійної охорони, як-то з коронами королів і королев. Багато перехожих мали такі прикраси на головах, що робило все навкруги прекраснішим.
Люди грали на дерев’яних флейтах, скрипках, гітарах, цитрах — ішли прочани, дзвінкі й перемішані, але вони природно гармоніювали з тією вулицею, незабрукованою, як і більшість вулиць міста: заповненою велосипедами, де час котився то повільніше, то швидше. Пауло боявся, що швидкість зрештою переможе і сон одразу ж скінчиться.
Тому що він перебував не на вулиці — він перебував уві сні, де всі персонажі були з плоті й кісток, розмовляли різними мовами, поглядали на жінку поруч із ним і всміхалися її красі, вона кивала у відповідь, а він відчував краплю ревнощів, які незабаром перетворилися на гордість за те, що вона обрала його як супроводжувача.
Різні люди пропонували ладан, браслети, барвисті піджаки, пошиті, можливо, у Перу або в Болівії, і йому хотілося купити все, тому що ці люди відповідали усмішками, не ображалися й не наполягали в разі відмови, як лавочники. І та можлива покупка, мабуть, означала б для них іще одну ніч, іще один день у раю — хоча він розумів, що всі, абсолютно всі знали, як виживати в цьому світі. Пауло треба було заощаджувати й теж спробувати знайти спосіб жити в цьому місті аж до моменту, коли його авіаквиток у сумці на поясі під штанами почне нагадувати про себе й про те, що вже час виходити зі сну й вертатися до дійсності.
Дійсності, яка навіть з’являлася вряди-годи на цих вулицях і в парках, на столиках зі стендами позаду, де демонструвалися звірства, скоєні у В’єтнамі[24], — фото холоднокровного генерала під час страти в’єтконґівця[25]. Усе, що там просили, — це підписати протест, і всі погоджувались.
У таку мить він розумів: ще далеко до того, аби Ренесанс заопікувався світом, але вже починав, поступово; кожен із цих молодих людей — дуже молодих людей на цій вулиці — не забуде того, що переживав, і коли вони повернуться до своїх країн, перетворяться на проповідників миру й любові. Тому що це було можливо: світ, нарешті вільний від гноблення й ненависті, від чоловіків, що лупцюють жінок, від катів, що підвішують людей головою вниз і повільно убивають їх за допомогою...
...Не те щоб він утратив своє відчуття справедливості — він і досі обурювався несправедливістю в усьому світі, — та принаймні на певний час потребував відпочинку й відновлення енергії. Він провів частину юності, умираючи від страху, тепер же настала мить проявити мужність перед життям і перед невідомим шляхом, яким він рухався.
Вони ввійшли в одну з десятків крамниць, що торгували люльками для паління, барвистими шалями, східними картинами, латками. Пауло купив те, що давно шукав: серію металевих аплікацій у формі стріли, які хотів почепити на свою куртку, коли повернеться до нічліжки.
В одному з численних міських парків троє оголених до пояса дівчат сиділи із заплющеними очима в позі лотоса, повернуті до сонця, яке, певно, невдовзі сховається, а повернення весни чекати ще дві пори року. Він звернув раптом увагу, що на площі були люди поважнішого віку, котрі йшли чи верталися з роботи, навіть не глянувши на дівчат, тому що оголеність не каралась і не заборонялась: кожен є господарем свого тіла й робить те, що вважає за потрібне.
А майки, майки були ходячими посланнями, на деяких — світлини ідолів: Джимі Гендрікс, Джим Моррісон, Дженіс Джоплін, — але більшість проповідувала Ренесанс:
Одна особливо притягла його увагу:
Мрія — це щось спонтанне й тому небезпечне для тих, хто не має мужності мріяти[27].
Оце! Саме цього система й не допускала, але мрія врешті-решт переможе — раніше, ніж американці будуть розбиті у В’єтнамі.
Він вірив. Він вибрав своє божевілля й тепер прагнув прожити його інтенсивно, пробути в ньому, аж доки почує власний поклик до діяння, що допоможе змінити світ. Його мрія — стати письменником, але ще зарано для цього, і Пауло сумнівався, що книжки матимуть належну владу, та він зробить усе, що в його силах, аби показати те, чого інші поки не бачать.
Одна річ була певною: вороття немає, тепер існував лише шлях світла.
Пауло зустрів бразильське подружжя, Чяґу й Табіту, що побачили в нього нашитий прапорець і представились.
— Ми Божі діти[28], — сказали вони й запросили відвідати своє помешкання.
Усі є Божими дітьми, чи не так?
Так, але вони беруть участь у культі, засновник якого мав одкровення. Може, є бажання дізнатися більше?
Пауло погодився, тож, коли Карла залишить його надвечір, він уже матиме нових друзів.
Та щойно вони відійшли, Карла схопила латку на його куртці й відірвала.
— Ти вже купив те, що шукав, — зірки набагато красивіші, ніж прапори. Якщо хочеш, можу допомогти розмістити їх у формі єгипетського хреста або символа хіпі.
— Не варто було цього робити. Достатньо запитати і дозволити мені вирішити, чи хотів я й далі носити латку на рукаві. Люблю й ненавиджу мою країну, але це — моя проблема. От тепер я розпізнав тебе: якщо раптом ти вважаєш, що можеш мною керувати й контролювати мене, бо думаєш, що я залежний від єдиної людини, на яку натрапив лише цієї миті, ми негайно розійдемося. Не буде надто складно знайти якийсь дешевий ресторан.
Його голос посуворішав, і, подивована, Карла вирішила, що це позитивна реакція. Він не був тюхтієм, який підкоряється наказам, навіть перебуваючи в чужому місті, — певно, уже пройшов через багато речей у цьому житті. І вона повернула латку.
— Сховай його десь. Це брак вихованості — розмовляти мовою, якої я не розумію, і брак фантазії — заїхати так далеко, щоб зазнайомитися з людьми, яких можеш зустріти на своїй землі. Якщо ти знов будеш говорити португальською, я перейду на голландську, і гадаю, що діалог стане неможливим.
Ресторан не просто був дешевим, він був БЕЗПЛАТНИМ — чарівне слово, яке, загалом, змушує все здаватися дуже смачним.
— Хто це утримує? Голландський уряд?
— Голландський уряд не дозволяє, аби хтось із його громадян голодував, але в цьому разі гроші — від Джорджа Гаррісона[29], який навернувся до нашої релігії.
Карла вела розмову з якимось подвійним почуттям удаваного інтересу й очевидної нудьги. Прогулянка мовчки підтвердила те, що сказала провидиця попереднього дня: цей хлопець був чудовою компанією для подорожі до Непалу — не балакав багато, не намагався нав’язати свої думки, натомість чудово знав, як боротися за свої права, про що свідчив випадок з латкою. Їй тільки треба було зрозуміти, коли настане вдалий момент, аби перейти До справи.
24
Маються на увазі бойові дії армії США під час війни між комуністичним Північним В’єтнамом, що користувався підтримкою насамперед СРСР, КНР та інших країн, зокрема й не соціалістичних, як-от Швеція, і Південним В’єтнамом, підтримуваним США, Австралією, Південною Кореєю, Новою Зеландією, Таїландом, Філіппінами.
25
Так називали представників Національного фронту визволення Південного В’єтнаму, що воювали проти офіційної влади й підтримувалися Північним В’єтнамом.
26
Слова з пісні бразильської рок-співачки, композиторки та мультиінструменталістки, акторки, письменниці та активістки Ріти Лі (нар. 1947); співпрацювала з Пауло Коельйо.