— Карло, чи ти тут?
Ніхто не підвів руку. Можливо, вона й була там, можливо, навіть не чула про його перебування в місті, а можливо, і прийшла, та воліла не повертатися в минуле.
Воно й на краще.
Женева, 3 лютого 2018 року
сі персонажі книжки не вигадані, проте — за винятком двох — їм змінено імена через повну неможливість знайти їх (прізвищ я не знав).
Я використав епізод з ув’язненням у Понта-Ґросі (у 1968 році) і додав деякі подробиці двох інших, яких зазнав під час військової диктатури (у травні 1974 року, коли я писав тексти до пісень).
Дякую моєму видавцеві Матінасу Судзукі Молодшому, моєму літературному агентові й другові Моніці Антуніш та моїй дружині, скульпторові Кріштіні Ойтісіці (яка намалювала повну карту маршруту для Magic Bus). Пишучи книжку, я замикаюся й практично ні з ким не розмовляю — не люблю розповідати про те, чим зайнятий. Кріштіна вдавала, що не знає, а я вдавав, ніби вірю, що це правда.
Фотогалерея
ІСТОРІЯ, СТВОРЕНА НА ОСНОВІ ВЛАСНОГО БАГАТОГО ЖИТТЄВОГО ДОСВІДУ ПАУЛО КОЕЛЬЙО
Пауло Коельйо — один з найвпливовіших письменників сучасності, автор багатьох міжнародних бестселерів, зокрема «Алхіміка», «Щоденника мага», «Адюльтера», «Одинадцяти хвилин» та «Шпигунки». Його книжки перекладено 80 мовами, видано понад 225 мільйонів примірників у 170 країнах. Коельйо — член Бразильської академії літератури та кавалер ордену Почесного легіону. У 2007 році його було оголошено посланцем миру ООН.
Їх називали дітьми квітів. Вільні й дивні хіпі. А Пауло відрізнявся від них. Він був звичайним. Бразильський хлопець з еспаньйолкою, що мріяв стати письменником, побачити й пізнати світ і себе самого. Та одного дня Пауло відчув: уже час. Зібрав речі й вирушив у мандрівку...