Я дивлюся на той рубіж зараз і відчуваю на собі твій погляд.
Це все заради тебе, Ендрю, думаю я. Я роблю це заради тебе.
У твоїх очах я бачу вдячність. Вона не зникає навіть тоді, коли я тремтячою рукою підіймаю пістолет. Навіть тоді, коли натискаю на гачок.
Твоя кров забризкує мені обличчя, тепла, як мої сльози.
Я повертаюся до жінки, що досі непритомна наполовину звисає з ліжка. Кладу пістолет біля її руки. Хапаю її за волосся і скальпелем відрізаю пасмо біля потилиці, щоб не було дуже помітно. Це пасмо не дасть мені її забути. Запах її волосся нагадуватиме мені про її страх, такий же п’янкий, як запах крові. Я буду живитися ним, доки ми не зустрінемося знову.
Я виходжу через задні двері й розчиняюся в нічній темряві.
У мене більше немає того дорогоцінного пасма її волосся. Але воно мені й не потрібне, бо я вже знаю її запах так добре, як власний. Я знаю смак її крові. Я бачив, як переливалися на світлі крапельки поту, що вкривали її тіло. Усі ці спогади наповнюють мої сни, де задоволення кричить жіночим голосом і залишає по собі криваві сліди. Не всі сувеніри можна втримати в руці, не всіх можна торкнутися чи погладити. Деякі з них ми можемо зберігати хіба в найтемніших закутках свого мозку, під лускою рептилії, з якої ми всі колись вивільнились.
Хоча більшість із нас не хоче визнавати цієї частини себе.
Та я ніколи не заперечував. Я прийняв свою справжню сутність, змирився із нею. Я такий, яким мене створив Господь, як він створив нас усіх.
Якщо благословенне ягня, то благословенний і лев.
І мисливець теж».