Ріццолі роззирнулася конференц-залом, оглянула чотирьох інших детективів, загадуючись про себе, чи когось із них теж лякає цей дивакуватий психолог, але їй вдалося розгледіти тільки їхню втому і кількаденну щетину.
Вони всі страшенно втомилися. Вона й сама вчора спала якихось чотири години. Сьогодні вранці прокинулася вдосвіта, і її мозок одразу ж переключився на четверту передачу, перебираючи міріади картинок і голосів. Справа Елени Ортіз так глибоко проникла в її підсвідомість, що навіть уві сні Ріццолі розмовляла з жертвою, нехай і про якісь безглузді речі. Не було ніяких надприродних відкриттів, ніяких підказок з потойбіччя, лишень картинки, викликані в її уяві посмикуванням мозкових клітин. Утім, для Ріццолі ті сни все одно мали значення. Вони показували, якою важливою була для неї ця справа. Бути головним детективом розслідування, яке набуло загального розголосу, – це можна було порівняти з ходінням по канату без страхування. Затримаєш злочинця – і всі аплодуватимуть. Оступишся – і весь світ спостерігатиме за твоїм падінням.
А її справа таки набула розголосу. Два дні тому перші шпальти місцевих газет рясніли заголовком: «Хірург знову ріже». Завдяки «Бостон Ґлоуб» їхній убивця отримав прізвисько, і тепер навіть копи називали його Хірургом.
На Бога, та вона була готова ступити на канат, готова піти на ризик – або зійти на п’єдестал, або упасти донизу і розбити всі свої сподівання. Минулого тижня, коли зайшла до квартири Елени Ортіз як головний детектив, вона одразу збагнула, що ця справа може зробити їй кар’єру. Вона понад усе прагнула показати себе.
Як швидко все помінялося.
За день її справа розрослася до великого розслідування, яким тепер керував начальник відділу лейтенант Маркетт. Справу Елени Ортіз об’єднали з нерозкритим убивством Діани Стерлінґ, а команда детективів збільшилася до п’яти осіб: окрім самого Маркетта, до неї входили Ріццолі та її напарник Баррі Фрост, Мур і його кремезний напарник Джеррі Сліпер, а п’ятим детективом був Даррен Кроу. У їхній команді Ріццолі була єдиною жінкою. Насправді ж, вона була єдиною жінкою у всьому відділі розслідування убивств, і деякі чоловіки ніколи не давали їй про це забути. Вона була в нормальних відносинах з Баррі Фростом, хоча іноді її й дратував його постійний оптимізм. Джеррі Сліпер був занадто флегматичним, аби кого-небудь розлютити, та й його самого було не так уже й легко вивести з рівноваги. А щодо Мура… вона мала визнати, що, всупереч своїй початковій настороженості, він таки починав їй подобатись, і вона справді поважала його за спокій та послідовність у роботі. Та найважливіше, що він, здавалося, теж її поважав. Завжди, коли вона щось говорила, Ріццолі була впевнена, що Мур слухає.
А от із п’ятим копом їхньої команди, Дарреном Кроу, у неї були проблеми. Великі проблеми. Він сидів за столом навпроти неї, на його засмаглому обличчі була вже звична єхидна посмішка. Вона виросла з такими хлопцями, як він. Хлопцями з горою м’язів і купою подружок. І неабияким самолюбством.
Вони з Кроу зневажали одне одного.
На стіл поклали стос паперів. Ріццолі взяла копію і побачила, що це психологічний портрет убивці, який щойно склав доктор Цукер.
– Знаю, дехто з вас вважає, що мої висновки взяті з неба, – сказав Цукер. – Отож дозвольте пояснити мої міркування. Про нашого злочинця ми знаємо таке. Він проникає до помешкань своїх жертв крізь відчинене вікно. Він робить це пізно вночі, десь між дванадцятою і другою. Він зненацька нападає на жертву в ліжку. Одразу ж присипляє її хлороформом. Роздягає. Знерухомлює, прив’язуючи руки і ноги скотчем до ліжка. Закріплює тіло, прив’язуючи до ліжка ще й стегна і талію. Тоді заклеює їй рота. Цілковитий контроль – ось чого він досягає. Коли за якийсь час жертва опритомнює, вона не може рухатись, не може кричати. Її ніби паралізовано, але в той же час вона при тямі і добре розуміє, що з нею станеться. А те, що стається потім, без сумніву можна назвати найстрашнішим у житті кошмаром. – Голос Цукера став монотонним.